Розділ 2

Урок зарубіжної літератури розпочався доволі спокійно. Учителька — жінка років сорока п'яти, з охайною зачіскою та в тонкій оправі окулярів — написала на дошці тему й узялася пояснювати, що нам доведеться розбирати найближчими тижнями.

— Нумо освіжімо пам'ять, що вам узагалі відомо про античну літературу? — обвела клас поглядом учителька. — Назвіть найвідоміші твори Гомера.

Кілька людей одразу підняли руки. Ліза теж тягнулася, але питати її не поспішали. Я переписала тему в зошит, намагаючись не відволікатися на тихий гомін, що ожив на задніх партах.

Та спокій тривав недовго. Двері відкрилися з такою силою, що половина класу синхронно здригнулася й повернула голови.

На порозі стояв хлопець у світлому худі, з розпатланим темним волоссям і з рюкзаком, недбало накинутим на одне плече.

Учителька повільно опустила журнал на стіл.

— Марк! Як несподівано і приємно.

— І вам доброго ранку, — незворушно промовив він.

Хтось на задніх рядах тихо пирснув.

— Ти запізнився на десять хвилин.

— Вибачте. Будівлі переплутав.

Секунду в класі панувала тиша, а потім народ відверто зареготав. Навіть кутики губ учительки сіпнулися в спробі стримати усмішку.

— Наскільки мені пам'ять не зраджує, Марку, у нас усього два корпуси. І обидва тобі чудово знайомі.

— Ось тому й переплутав. Надто вже рідні стіни.

— Сідай давай. І наступного разу постарайся не плутати будівлі, класи й, бажано, дні тижня.

— Постараюся, — кивнув він і неквапно пішов поміж рядами.

Я уткнулася носом у зошит, та все одно відчувала, як він проходить повз. Від нього пахло чимось свіжим, приємним, і рухався він із такою лінню, ніби до дзвоника мав ще хвилин сорок. На мить його погляд ковзнув по мені:

— Теж корпусом помилилася?

Я завмерла, стиснувши ручку в пальцях. Спершу навіть не второпала, що це до мене. Потім підняла голову й зустрілася з його глузливими очима.

— Ні. Я тут уперше, — видала я трохи тихіше, ніж планувала.

— А, ну тоді питань немає.

Марк уже хотів іти далі, та перетнувся поглядом із Лізою, яка дивилася на нього:

— Це Аня. Новенька.

Хлопець знову подивився на мене — цього разу трохи уважніше, оцінювально.

— Ну гаразд.

І, втративши до мене будь-який інтерес, плюхнувся за парту в мене за спиною.

Учителька продовжила розповідь про «Іліаду», але я вже не могла позбутися відчуття чужої присутності за спиною.

— Це Марк, — нахилившись до мене, пошепки повідомила Ліза. — Наш головний генератор проблем.

У її голосі звучало стільки переконливості, що я мимоволі усміхнулася.

— Настільки все запущено?

— Ну... — Ліза задумливо прикусила губу. — Скажімо так: якщо йому стане нудно на уроці, веселитися буде вся школа. А тим паче ті, хто сидить поруч.

Я тихо гмикнула і повернулася до зошита. Краще повернутися до навчання.