Вечір разом

Авто їхало вулицями вечірнього Києва достатньо освітленими, щоб гарненько їх розгледіти. Навіть сирість і слякота не в змозі применшити враження від цього древнього та такого рідного міста.

Оскар, почувши рухи в коридорі, одразу почав про себе нагадувати. Він провів майже увесь день сам, тому вимагав уваги. З кімнати доносились уже звичні: «Оскар… кормити…» — а, побачивши Ліду, він добавив: «Краса… шеф… краса…».

Ліда одразу звернула увагу на акваріум.

— Ти що позбувся телевізора? — не повіривши власним очам, запитала вона.

— Так, і повір, не шкодую ні секунди.

— Скажи, класно? — підтвердила Ліда.

— Еге ж, — погодився Мирослав.

Думки зібралися докупи, з’явилась емоційна стабільність, легкість і, що найголовніше, за ці 3 місяці я прочитав більше книжок, ніж за свої 30 років.

— Бачу, ти прогресуєш, — пожартувала вона. — Знаєш, про що я зараз мрію? — поцікавилася Ліда.

— Про що? — з насторогою запитав Мирослав.

— Про ванну, звичайну теплу ванну…

— Давай, а я тим часом приготую тепленький глінтвейн. Після такої погоди та подорожі — це саме те, щоб добре зігрітися.

Ліда без будь-яких сюсюкань дістала з шафи полотенце та свій легкий шовковий халатик і закрилася у ванній кімнаті.

Мирослав тим часом готував свій улюблений напій зимового періоду — глінтвейн. Вино зазвичай він використовував домашнє, але цього разу взяв сухе червоне чилійське, добавив уже готові спеції, а потім — лимон та апельсин для смаку. Спробував столовою ложкою, смак терпкий, а вино розслаблююче — саме те, що потрібно для такої погоди.

Ліда вийшла з ванни лише через пів години, досушуючи волосся полотенцем на ходу. Потім у комоді почала перебирати якісь свої баночки з кремами, після чого всілася на дивані, укрившись ковдрою і втупилася в рибок, які виблискували на світлі підсвітки акваріума в майже темній кімнаті.

Мирослав приніс глінтвейн, і Ліда, обнявши обома руками чашку-стакан, маленькими ковтками стала його смакувати. Ця тиха ідилія тривала ще хвилин 10, після чого Ліда поставивши чашку на підлогу, всілася, піджавши ноги під себе, прямо навпроти Мирослава, поглянула йому у вічі й промовила…

— Як ти ці 3 місяці?..

Мирослав дивився на неї і в цей момент зникло відчуття, що вона кудись їздила, ніби вони не бачились усього декілька днів.

— Як бачиш, ось він весь перед тобою. А ти як? — поцікавився Мирослав.

— Не скажу, — вирішила трішки пококетувати Ліда, — це жіночі секрети.

Але її очі говорили геть про інше, їхній зв’язок лишився таким, як і був перед від’їздом, з однією лише поправкою, що обоє вже чітко знали, чого хочуть одне від одного.

«День 91.

Саме в 30 років з’являється перший страх лишитись самотнім, і він підштовхує до тривалих і стабільних стосунків. Навіть декілька років тому таких думок просто бути не могло».

Ліда зарухалась на ліжку і, піджавши одну ногу під себе, сіла так, що з-під її халатика показалась чорна цятка з колючих волосиків, яка так збуджує чоловічу уяву. Одна петелька при цьому скотилася по плечу, оголивши її груди. Її темне пухнасте волосся, палкі очі та оголене тіло, ледь прикрите шовковим халатиком, привели його на якусь мить у стопор.

Це виглядало, як вишуканий святковий торт на святкуванні якоїсь надважливої події. Довго чекаєш на той святковий торт, а, коли його покажуть, стає шкода псувати таку красу. Бажання насолодитися шматочком торта і не бажання псувати такий вишуканий витвір мистецтва — це два абсолютно протилежні бажання, які ще якийсь час ніби борються між собою.

Цього разу відбулося те саме, але в якийсь момент все ж таки переважає цікавість і смак над зовнішньою формою. Спершу десь збоку, так, щоб ніхто не бачив, ти спробуєш часточку торта і, відчувши всі його смаки, вже нестримно бажаєш їсти і їсти, не дивлячись на сторонніх, і часто-густо розкришуючи часточки і забруднивши обличчя.

Мирослав спочатку доторкнувся до її грудей, вони рефлексивно здригнулись, потім відвів волосся від обличчя і наблизився до її губ. Усе її тіло тремтіло в очікуванні. Губи злилися і вже не сила було стримувати жагу, цей торт хотілось їсти кусками, вимазавшись у нього, але передчуття цінніше моменту істини. Його плавки видавали готовність, і Ліда рефлекторно почала їх стягувати з нього. Вони сиділи навколішки навпроти одне одного і злилися в цій позі, бажаючи бачити і відчувати одне одного якнайкраще.

Надмірне збудження і довга розлука завадили тривалому коханню цього разу і, трішки відлежавшись в обіймах одне одного, вони продовжили. Але справжня близькість відбулася рано-вранці, коли Мирослав розбудив її своїми цілунками. Нарешті збалансувались їхні ритми, налаштувавшись одне на одного, і вони поринули у світ насолоди.

«День 92.

Повноцінне щастя чоловіка знаходиться в руках жінки, а щастя жінки — в руках чоловіка. Лише ділячись своїм щастям одне з одним, пара може стати по справжньому щасливою».

Увесь наступний день вони провалялися в ліжку. Вони багато спілкувалися та сміялися, розповідаючи різні смішні історії одне про одного, і, звісно, кохалися.