Вечеря з батьками

Дорогою Ліда спокійно та неквапливо, але ще з певним емоційним запалом, викликаним довгим перельотом, розповідала про своє перебування в Казахстані, про країну, їхні традиції та кухню, про людей і, звісно, трішки про роботу.

Дзвінки один за одним почали її відволікати від розповіді, дзвонили батьки та цікавилися, як вона долетіла та коли ми будемо. Далі дзвонили Вадим з Оксаною, потім ще хтось по роботі. Отак майже в постійних розмовах Ліда їхала в авто, дивлячись на своє рідне місто після скількох місяців розлуки.

З’явилося сонечко, воно завжди з’являється між 4 та 5 годинами дня, яка б погода не була, хоч не надовго, але з’являється.

Коли нарешті Ліда завершила свої розмови, вона повернулася до Мирослава і вже звично вимовила:

— Вибач, любий, що відволіклась…

— Слухай, я, напевно, тебе завезу додому і поїду, ти давно не бачила батьків, знайомих та й відпочити від дороги потрібно, — запропонував Мирослав.

На що Ліда несподівано рішуче заявила:

— Ні. Сьогодні після вечері з батьками їдемо до тебе, так що наберися сил для цієї сімейної екзекуції.

Мирослав був здивований, зазвичай у таких випадках із Яною, наприклад, він зустрічався десь через декілька днів, а тут все не так, як завжди. Лідина сім’я була звичайнісінькою київською родиною. Собачка Холлі одразу кинулася до неї на руки й мотала головою та хвостом так, що її неможливо було втримати в руках. Батьки пишалися своєю донькою, тому дивилися, як на божество, не вірячи, що це їхня власна дитина. Молодша сестра одразу поцікавилася, що та їй привезла.

На Мирослава ніхто майже не звертав уваги, ніби він уже був свій і навіщо оті зайві церемонії. Це мало свої переваги, і той себе вже відчував, як удома, і так, ніби це було завжди. Потім — подарунки, дзвінки, застілля, прийшли якісь їх спільні знайомі — словом, родинна святкова метушня.

Майже під вечір, десь близько 10-ї, Ліда повідомила, що поїде до Мирослава. Її довго умовляли лишитися разом сьогодні в них, тим більше є вільна кімната, але Ліда здивувала всіх своєю переконливою рішучістю. Навіть Мирослав почав вагатися, і родина Ліди йому починала подобатися все більше та більше, дивлячись на те, яка вона щаслива разом із ними, але вона була невблаганна, тому вже потемки вони все-таки поїхали до нього додому. Ліда попередила, що завтра повернеться і декілька днів побуде з ними.