Листопад

Почався листопад і з’явилося відчуття, що ось-ось все перевернеться з голови на голову.

Валентин дізнався, що власниця все знає і спочатку криво почав поглядати на Мирослава, але згодом, напевно, дізнався, що це не він її повідомив, і вів себе, як і раніше. Потенційні покупці оцінили й повірили в Due Diligence і вже були попередні домовленості про продаж компанії. Валентин тішився і вже тишком-нишком приглядав собі в інтернеті новісіньку BMW та навіть, кажуть, підшуковував собі нове місце роботи.

Маша вийшла заміж, а їх стосунки так і не налагодилися, як це було до одеського відрядження. Але вона все одно лишалася його улюбленою колегою, про що він їй одного разу сказав.

Ліда тепер дзвонила не лише ввечорі, а й посеред дня. Її командировка видалася вдалою і керівництво вже підвищило їй заробітну плату й обіцяло виплатити премію. Вона із запалом розповідала про країну, людей та традиції, а також про їхню кухню.

Ще декілька разів він відвозив до неї додому якісь речі й уже спокійно реагував на гіпотетичну майбутню тещу. Та у свою чергу з усіх сил намагалася стати своєю, пригощаючи смачним борщем.

Мирослав навіть говорив, що хотів полетіти до неї в Казахстан, але переліт довгий і займе багато часу, а оскільки свою відпустку він використав, то ніхто з роботи його не відпустить, та й Ліда наполягала, щоб він цього не робив, оскільки була сильно завантажена.

Одного разу подзвонив Вадим, схоже, їм дала телефон Ліда, і запрошував з Оксаною до себе на дачу на вихідні. Мирослав навіть погодився і відпочив душею в компанії цих чудових Лідиних друзів. Будинок, який вони облюбували минулого разу, видавався все більш привабливим, і в голові вже крутилися різноманітні думки, як його привести до ладу.

10 листопада, за два тижні до Лідиного повернення, почало з’являтися внутрішнє занепокоєння. «А що, якщо за 3місяці ми стали чужі одне одному? А що, якщо цей віртуальний зв’язок у реальному житті виявиться мильною бульбашкою? А що якщо… А що якщо…» — ці думки та сумніви крутилися все швидше та швидше, з кожним днем наближаючи їхню нову зустріч.

За тиждень до повернення Ліди він затіяв генеральне прибирання у квартирі. Акваріум усе швидше і швидше починав забруднюватися, а також видавати неприємні запахи. Мирослав накупив різноманітних засобів для очистки води і все ще намагався зменшити неприємний запах від нього. Оскар вивчив багато нових слів і став розмовляти ще більше.

Багато застарілих речей із шаф та балкону Мирослав повиносив на смітник, зробивши квартиру максимально вільною від усього зайвого. Навіть телевізор продав за символічні гроші сусідам Валентині та Сергію. Вони так тішилися, що на радощах Валентина вишила невелику картину йому в подарунок.

Залишався тиждень до їхньої зустрічі і серце калаталося все сильніше. «А що, якщо це чергова моя маячня, віра у щось абсолютно відірване від реальності, так як із тим запахом? І що, якщо і Яна, і Маша, і Мар’яна, з якими я міг би мати стосунки, — усе це марно?». Сумніви почали все сильніше його захоплювати разом із хвилюванням від їхньої зустрічі.

Її друзі, батьки, усе ніби тебе охоплює зовні і затягує в якусь пастку. А для такої вільної душі, як він, чи не стане ця пастка нестерпною? І що він буде робити далі, коли зрозуміє, що помилявся? Найприкріше в цій усій ситуації усвідомлювати, що ти можеш образити гарну людину, яка ні в чому не винна.

Ввечері Мирослав дивився на календар на стіні, лишалося 2 дні до її повернення. І страхи та сумніви, які супроводжували його два попередні тижні, одразу кудись зникли так же стрімко, як і з’явилися.

Ввечері, напередодні повернення, знову подзвонила Ліда. Вона розповідала коли приїде і о котрій її чекати в аеропорту «Бориспіль». Повідомила, що заїде до батьків, вони готуються, а потім поїде до нього.

У завершенні розмови вона, трішки зам’явшись, сказала:

— Знаєш, я дещо зрозуміла…

— Що? — поцікавився Мирослав.

— Здається, я тебе по-справжньому кохаю…