День компанії

Одним буденним робочим днем на початку жовтня офісом почала ширитися якась незрозуміла активність. Сніжана повідомила, що в цю п’ятницю — день компанії і для святкування орендували ресторан. Запрошене все керівництво компанії і, звісно, наш відділ має бути в повному складі.

Мирослав не надто любив такі заходи, у його уявлені робота та відпочинок якось не пов’язуються, та й при керівництву сильно не розслабишся, це ніби продовження робочого дня, але вже в ресторані.

У п’ятницю після роботи в автомобілі Валентина їхала вже звична компанія чотирьох колег. Маша поцікавилася назвою ресторану. Валентин почав нахвалювати його, повідомивши, що це марокканський, досить пристойний і недешевий ресторан «Marokana», що на Печерську. Багато присутніх уже зайняли свої місця, і ми намагалися знайти вільний столик для чотирьох. Потім Вікторія Олександрівна привітала всіх зі святом, декого нагородила невеликими подарунками за плідну працю з тих, хто приїхав з інших міст, здебільшого директорів підприємств, і наполегливо запропонувала гарно всім відпочити. Дехто з присутніх сприйняв це в буквальному сенсі, як виявилося згодом.

Страви змінювали одна одну, та й напої на столах були недешеві. Мирослав випив трішки віскі «Jack Daniels» і більше налягав на їжу, яка в цьому ресторані смакувала ліпше, ніж у самому Марокко. Апетит холостяка прокинувся і вимагав компенсації за всі ті перекуси.

При вході до ресторану з лівого боку був бар, і дехто вже сидів поряд із барною стійкою, про щось розпитуючи в бармена вимагаючи все нових і нових коктейлів. Згодом розпочалися танці, і години через 2 десятка два найбільш активних і розкутих в основному жіночок почали пригадувати свої молоді роки, вихиляючи сідницями в різні сторони в ритм музиці.

Керівництво ще раз усіх привітало і, попрощавшись, поїхали собі, попередивши перед цим, що все оплачене, тому можна гуляти хоч до самого закриття ресторану.

Після їхнього від’їзду навіть ті, хто стримувався, почали брати від життя по максимуму. Алкоголь активніше розходився та поновлювалися бокали. Мирослав також пішов до барної стійки спробувати якогось чудернацького коктейлю. До нього несподівано підійшов Валентин. Він замовив дві порції самбуки і, поки бармен готував, повернувшись до Мирослава каже:

— Я знаю, що ти про щось здогадуєшся.

— Не розумію, про що ти, — здивовано відповів той.

— Ми обоє знаємо, про що йдеться.

Мирослав поглянув на Машу, яка сиділа поряд зі Сніжаною, намагаючись дивитися ніби в іншу сторону.

«Ех Маша, Маша», — одразу здогадався Мирослав, що вона розповіла про його здогадки Сніжані, а та вже і Валентину.

Валентин випив свою порцію вогняної самбуки і, поплескавши його по плечу, сказав:

— Моя тобі порада — не лізь у дорослі справи. Отримаєш свою премію, та й годі. А зараз давай вип’ємо ще разок.

Бармен знову приготував йому порцію самбуки. Коли Мирослав вже хотів перехилити чарчину, з натовпу хтось викрикнув: «А тепер стриптиз!».

Далі жіночки, які вихиляли на імпровізованому танцполі, почали рухатися, ніби поряд був справжній пілон, піджучуючи одна одну і сміючись одночасно. Група чоловіків із транспортного відділу своїми низькими басами заволала: «Стриптиз! Стриптиз!».

Далі головна бухгалтерка Наталія Сергіївна, як ні в чому не бувало, почала знімати блузку. Спочатку всі сприйняли це за жарт, але вона, розстебнувши 5 чи 6 ґудзиків, зняла її і почала крутити над головою. Чоловічі голоси почали ще дужче волати: «Стриптиз! Стриптиз!». Потім зовсім несподівано вона зняла бюстгальтер і шпурнула його комусь в обличчя. Чоловіки з транспортного відділу, вже стоячи і не стримуючи емоцій ще, дужче заволали: «Стриптиз! Стриптиз!» — не вірячи до кінця в те, що це відбувається насправді.

Схоже, головна бухгалтерка навіть і не думала зупинятися й почала розстібати застібку на спідниці. Потім одним махом скинула її і також покрутила над головою, а потім шпурнула кудись у натовп. Вона була повністю в цьому процесі танцю, сприймаючи це за розвагу, і найцікавіше, що завелася з пів обороту. Але, коли вона зняла трусики, зал збожеволів, не вірячи своїм очам. Мирослав умить протверезів і в цей момент, дивлячись на цю вільну 40-літню жінку, відчув себе старим пенсіонером, а Маша взагалі виглядала якоюсь монашкою.

Подруги та колеги після гучних овацій швиденько її прикрили, але вона навіть і не збиралася зупинятися, тому через годинку по неї приїхав її чоловік і всі наступні заходи сидів поруч.

«Але ж вона і крута, — подумав Мирослав. — Така внутрішня свобода в жінки її віку. Вона не виглядала вульгарною, радше, по-справжньому вільною. Люди народжуються голими та й одягу як такого в природі не існує, це суто соціальне напрацювання. Вона, оголившись перед натовпом, стала вище за той натовп, вона була вільна і душею, і тілом, не соромлячись себе такою, якою вона є насправді. Дійсно, вродою природа її не наділила, вона була високого зросту і майже пласка, але її вільна і жива душа все компенсувала».

З понеділка черга до її кабінету не припинялася, а компанією ширилися чутки про святковий корпоратив. Головна бухгалтерка навіть не намагалася щось вигадувати, вона спокійно сприймала підвищену до себе увагу після гуляння.

Мирославу потрібно було по роботі з нею дещо узгодити і в середу він до неї зайшов у кабінет. Вона була легкою, активною та напрочуд зосередженою на роботі, жодних натяків на оту чудернацьку жіночку без тормозів.