Розмова з Машою

У середу дивитися на поведінку Маші стало нестерпно й Мирослав вирішив, що час покласти цьому край.

Він відправив їй на електронну пошту листа. Маша сиділа навпроти нього, не видаючи жодним видом ніяких підозр. Потім підняла на нього очі, але все ще з діловим непривітним видом.

«Схоже, отримала», — зрозумів Мирослав.

У листі він написав, що про дещо дізнався і хоче з нею поговорити. Вона все ще сиділа по-діловому стримано, але почала потроху сіпатися. Це означає одне — вона зацікавилась. Мирослав знав її слабке місце, а особливо любов до різних секретів та чуток, тому пішов у ва-банк. Бажання дізнатися про що мова пересилили всі її надумані образи.

«Про що йдеться?» — у зворотному письмі запитувала Маша.

«Рибка клюнула», — зробив висновок Мирослав.

Потрібно дочекатися, доки її нетерпіння не почне нею заволодівати. І ось хвилин через 10 Маша вже йорзала на стільчику, постійно поглядаючи на нього й з нетерпінням чекаючи на анонсовану новину.

Прийшла черга грати Мирославу, він спокійно підійшов до неї та сів на краєчок стола, потім злегка нахилився, ніби хотів сказати щось на вушко, Валентин в цей час активно розмовляв по телефону й дивився у вікно геть в іншому напрямку.

— Я дещо розкопав і лише ти можеш допомогти це вирішити, — тихенько на вушко так, щоб ніхто не чув, сказав їй Мирослав.

Маша і зацікавилася, і здивувалася одночасно.

— Давай пообідаємо разом, і я тобі все розповім, — знову запропонував він.

Маша ще хвильку вагалася, але цікавість заволоділа нею остаточно.

Мирослав знову написав в електронному листі: «О 13:15 біля входу до кафе».

Через пару хвилин прийшла відповідь: «Ок».

Мирослав зайняв місця у кафе так, щоб поруч було якнайменше зайвих вух, а через хвилин 10 прийшла Маша. Вона ще досі сіпалася, тому Мирослав одразу, щоб переключити, її повідомив.

— Замдиректора і Валентин щось замислили.

— Чому ти так вирішив? — здивовано запитала Маша.

— Пам’ятаєш, учора я йому відправляв звіт по Due Diligence?

— Так, і що? — знову здивовано повторила запитання Маша.

— А те, що у фінальному звіті не всі активи, не вистачає одного підприємства і двох промислових складів. І знаєш, що найцікавіше? Саме одеських активів, які ми перевіряли.

— Не може бути! — почала трішки нервуватися Маша.

— А найцікавіше, що остаточна вартість усіх активів не змінилася. Вони точно щось замислили, — наполягав Мирослав. — Ти ж сама говорила, хто такий цей Валентин і хто наполіг на його призначенні.

Маша демонструвала зацікавленість і одночасно щось обмірковувала.

— Ти вже Вікторії Олександрівні говорив про це? — поцікавилась вона.

— Ні, поки що ти перша, і мені потрібна твоя порада, що робити далі.

Маша трішки з недовірою, але все-таки погодилася, що ситуація дивна.

— Гаразд, не поспішай, такі угоди швидко не робляться, гарячкувати не потрібно. Може, Валентин ненавмисно зробив помилку чи стерлося щось десь, не там натиснув, таке в роботі часто трапляється, принаймні, в мене, — підтвердила Маша. — Давай обміркуємо день-два і вирішимо, добре?

За посадою Маша була фінансовим ревізором, і це була частково і її компетенція, але, щоб не наробити дурниць, вона вирішила не поспішати, знаючи, що таке трапляється, і часто-густо на це є якась досить банальна причина.

Мирослав усміхнувся своєю широкою усмішкою на все обличчя задоволений поверненням тієї Маші, до якої він звик. Вона вже не кривилася, як раніше, але ще не стала тією, якою була.

Після роботи Мирослав знову пішов у спортзал. Цього дня він попросив тренера трішки з ним попрацювати. Тренер важливий для ритму, оскільки природна лінь людини намагається вигадати будь-що, аби лише не перенавантажувати організм.

Цього разу тренування видалося набагато цікавішим і нові вправи розім’яли такі м’язи, про які він і не здогадувався. Після тренування навіть з’явилася якась легкість, відчуття, ніби ти відпочив. Ще годинку в басейні — і додому Мирослав повертався свіжий і сповнений сил. Цей тиждень і декілька наступних пролетіли між роботою, спортзалом і вечірнім спілкуванням із Лідою по скайпу.