Сусідка

Недільним ранком, виспавшись досхочу на просторому ліжку, а не на дитячому розкладному кріслі, Мирослав розпочав свій ранок зі звичних речей. Покормив Оскара, за яким уже сильно засумував, потім — золотих рибок і нарешті пішов варити собі каву.

Утримання домашніх тваринок у квартирі має і свої незручності. Виявляється, стінки акваріума покриваються зеленуватими водоростями і з часом вода стає мутнішою і з’являється неприємний запах, тому, прокинувшись остаточно, він зайнявся своїм мінізоопарком. Оскар щасливий літав квартирою і щось постійно коментував. Мирослав вимив його клітку, позмітав розкиданий навколо неї корм і залишив дверцята відчиненими для того, щоб, коли папуга нагуляється, міг вільно собі повернутися в клітку до води та корму.

Схоже, ця ідея папузі була не до вподоби, і він, мов навіжений, перелітав з однієї кімнати до іншої. Потім Мирослав почитав в інтернеті, як утримувати акваріум, і почав з того, що добрих відер 5 води просто вибрав із нього і вилив. Далі спеціальною щіткою почистив стінки акваріума, потім ще вимив корчі, великі камінці і вкінці долив свіжої води. Фільтр він також почистив і увімкнув на повну. Через пів години водичка в акваріумі стала прозорою, і золоті рибки із завзяттям і задоволенням, демонструючи свої золотаві хвости, шмигали акваріумом у різні боки. У цей момент Мирославу пригадався анекдот:

«Сидять дві золоті рибки в акваріумі. Одна іншій каже:

— Ну все, гаразд, переконала, ти права, Бога немає.

— Тоді скажи мені, будь ласка, хто в акваріумі міняє воду?».

Мирослав уже був і не радий, що завів собі домашніх тваринок. Усе одно запах від акваріуму залишався, хоча й не такий сильний. Оскар — то взагалі розмовляюча курка, тільки що яйця не несе, а навкруги його клітки завжди розкидані рештки корму, але він до них звик і розлучатися зі своїми улюбленцями вже не хотів, хоча й клопоту з ними чималенько.

Після обіду забігла Мар’яна, вона повернула ключі й попросила допомогти зібрати меблі, їх мали ось-ось привезти. Мирослав одразу погодився і о другій годині, почувши рухи коридором, пішов до Мар’яни.

Вона замовила розбірну шафу в «IKEA». Та була висока, майже під саму стелю, і одній людині зібрати її було вкрай складно. Мирослав зі знанням справи, так, щоб не впасти обличчям у багнюку, нервово крутив папірець із докладною інструкцією, що за чим складати. Мар’яна перевернула папірець догори низом так, ніби вибачається за щось, і одразу стало зрозуміліше. Потім робота закипіла — і через хвилин 30 сучасна і практична шафа в мінімалістичному стилі прикрашала кімнату, ідеально вписавшись в інтер’єр кімнати.

Мар’яна запропонувала каву. Мирослав спочатку хотів відмовитися, але хто відмовляється від кави, приготовленою львів’янкою? Мар’яна швиденько дістала солодощі й подала їх на стіл. Дістала з полички 2 горнятка і розлила в них запашну, щойно зварену каву. Вона розповідала, які зерна краще обирати, як потім її заварювати. Якщо в Китаї є чайна церемонія, то в Україні є своя львівська кавова церемонія. Кава була саме така, яку любив Мирослав, по-перше, запашна і ароматна, по-друге, не міцна і різка. Тут співвідношення зерен арабіки та робусти було оптимальним, звісно, як на його смак.

За кавою Мар’яна поцікавилася Одесою, бо давно вже планувала з’їздити туди на декілька днів, виявляється, вона жодного разу там не була. Трапляються і такі дива.

Коли Мирослав вже йшов до себе у квартиру, Мар’яна так якось ненароком запитала:

— Я тобі подобаюсь?

Це запитання вона поставила в той момент, коли Мирославу навіть не було часу зрозуміти його значення і якось машинально, не налаштувавшись на суть запитання, він відповів:

— Ти — чудова сусідка.

Мар’яна злегка усміхнулася, без свого звичного гонорового єхидства, і, подякувавши за допомогу, зачинила двері.

Лише вдома Мирослав збагнув, що трапилося, і, можливо, він би зміг знайти якісь інші слова в такій ситуації, але цього вже не повернеш.