Вихідні за містом

Телефонний дзвінок дуже вчасно пролунав у сусідній кімнаті.

— Не будемо брати слухавку! — запропонувала Ліда.

— Можливо щось трапилося з твоєю Холлі? — припустив він.

Це якось одразу на неї подіяло, вона хоч і без поспіху, але пішла в кімнату по слухавку. Виявляється, дзвонили Вадим з Оксаною і запрошували їх до себе на дачу на вихідні.

— Ми їм обіцяли, — підтримав Мирослав. — Передай, що в годині о третій чи четвертій будемо, хай напишуть адресу. А що? Ми давно їх не бачили, та це й власне вони нас познайомили, та ще й вони до біса мила пара, особливо Оксана.

— Ти що на неї запав? — погрозливо і з усмішкою на обличчі почала наближатися до нього майже впритул Ліда.

Народна мудрість — декілька разів на тиждень жінка має так закохати чоловіка, щоб він боявся навіть дивитися на інших жінок, і навпаки.

Вадим з Оксаною на вихідні виїжджали на дачу, яка знаходилася в обухівському напрямку за пів години шляху від Києва. Дорогою Мирослав із Лідою заїхали в супермаркет купити, як годиться для першого разу, хлібину, ну і торт, вино та квіти для Оксани.

Вони не бачилися вже майже місяць і спочатку дивилися одне на одного, як малознайомі люди, ледь-ледь знаходячи спільні теми для розмов. Цю проблемку Вадим запропонував вирішити холодненьким пивом. І, як не дивно, це спрацювало. Поступово розмова набирала якогось сенсу. Вадим почав проводити екскурсію спочатку подвір’ям, а потім і будинком.

Ця так звана дача була більше схожа на великий заміський двоповерховий будинок із зеленими підстриженими газонами та доріжками з каменю, хаотично розкладеному по подвір’ю, яке за декілька років встигло зростись із газоном. Були ще різноманітні хвойні і багато квітучих роз. Плодових дерев майже не було, лише один персик і абрикоса. Будинок також був зовсім не схожий на дачний. Підведена вода та газ, каналізація, словом, усі звичні місцевим мешканцям блага цивілізації.

Найбільше кидалася у вічі величезна кухня — це центральне місце всієї так званої дачі, хоча язик не повертається її так назвати. Колись, подорожуючи Європою, Мирослав проїжджав Берлін і помітив у місті якісь невеличкі вагончики, більше схожі на підсобки чи курники. Поцікавившись в екскурсовода, що то за споруди, був дуже здивований, що ними виявилися берлінські дачі. Спочатку він навіть не повірив, але німецька раціональність має якийсь сенс — то точно були дачі, а оце що у Вадима з Оксаною — щонайменше заміський будинок.

Взявши з холодильника по баночці холодного пива, Вадим із Мирославом пішли на вулицю до імпровізованого стола з парасолькою та вже підготовленим мангалом. Вадим трохи порозпитував про Агадір, про океан. Мирослав ненароком зачепив тему рибалки й тут усе стало на свої місця, розмови про рибалку та футбол завжди виручають у таких випадках.

Ліді було простіше бо, по-перше, це її колеги, а по-друге, жінкам завжди є про що поговорити, тим більше Оксана також виявилася собачницею. Її кобель породи Бордер-колі по кличці Купер від них не відходив.

Вадим розпалив мангал. Тим часом дівчата підійшли, готуючись накривати стіл. День був не надто спекотний, та й сонце потихеньку почало ховатися за обрій, тому вирішили лишитись на вулиці.

У Вадима був неймовірний талант у приготуванні м’яса. Воно було соковитим, але не сирим, готовим, але не пересмаженим. Після смачної трапези вирішили сходити покупатися до місцевого озера, що майже поряд. Перед цим під смачнюче м’ясо Вадим запропонував коньячку.

Усе почало змінюватися докорінно, Ліда з Оксаною пішли обирати їй купальник. Вадим почав розповідати, що тут поруч повно вільних будинків на продаж і що було б добре, щоб і ми купили якийсь із них. Потім дорогою до озера він показував будинки, що продаються, та вільні земельні ділянки.

Пляж на озері був переповнений дітворою, що бавилася у воді, та дорослими, що більшою мірою продовжували святкування на березі, а також собаками. Вадим зустрів своїх друзів і вони щось дуже жваво почали обговорювати.

Ліда з Оксаною легенько своїми тендітними ніжками кінчиками пальців попробували воду, яка виявилася майже ідеальної температури. Купер бігав пляжем, обнюхуючи інших собак, яких тут було п’ятеро чи шестеро різних порід і розмірів. Вони дружно почали кружляти, бігати одне за одним по піску серед сухих, майже засохлих кущів деревію та чебрецю.

Повернувся Вадим і зі всією своєю безпосередністю майже заштовхав дівчат у воду. Ті з криком та обуренням трішки поганялися за ним. Легка вдача, як у Вадима, — то велике щастя. Вони в цьому були спільними з Оксаною. Мирослав також вирішив скупнутись, збитий на початку сонцем і зайвою стопкою коньяку. Потім Вадим приніс м’яч, і вони ще трохи пограли у волейбол, відійшовши подалі від малечі та відпочивальників. Така гра добре веселить, особливо, коли, щоб дотягнутися до м’яча, потрібно падати у воду. Години минали непомітно, змінюючи купання, загорання, гру у водного квача та й просто гуляння берегом цього дивовижного синього озера.

Додому вони повернулися близько сьомої години, Вадим заходився смажити свої фірмові сосиски — баварські, як він їх називав. Десь хтось йому їх частенько привозив, і в холодильнику на всяк випадок лишався резерв, так званий недоторканий запас. Сосиски одразу своїм запахом почали збуджувати рецептори в носі й викликати шалений апетит. Вони, уже не соромлячись, жадно і з великим задоволенням смакували смажені баварські сосиски, обмокуючи соковиті кусочки в соус, який капав або тік по рукам.