Машина таємниця

З понеділка робота закипіла ще активніше, підходила черга звітів, потім нові контракти й нарешті головний документ — Due Diligence.

Із самого ранку Маша не переставала тарахкотіти по телефону, чим вже починала потроху бісити не лише мене, а схоже, і Валентина. Дивлячись на неї, на її дивні рухи, химерні реакції, у голові з’явилася дивна думка. Маша якимось шостим чуттям, властивим винятково жінкам, вловила роздуми Мирослава й поцікавилася про що він зараз задумався.

Мирославу не сильно хотілося говорити такі дурниці вголос, але, знаючи Машу як адекватну дівчину й порядну колегу, випалив:

— Ми напевно з різних планет.

Маша розсміялася:

— Так і є, а ти що не знав? Навіть книгу про це написали, вона називається «Чоловіки з Марса, жінки з Венери».

У Мирослава трішки відлягло на душі, якщо про таке книги пишуть, значить ця думка не лише йому прийшла в голову, і ця ідея геть не безпідставна.

Маша знову демонстративно по-діловому й жіночному одночасно дістала свою розрекламовану сумочку і щось у ній довго шукала. Цим щось виявився її гаманець. Потім зайшла її подруга, і вони разом кудись пішли, навіть не попередивши куди.

Тим часом Валентин покликав Мирослава до себе в кабінет для обговорення плану роботи на тиждень і ситуації з Due Diligence. Мирослав знав, що цим мають займатися незалежні аудиторські компанії, на що Валентин парирував іншим аргументом, оскільки покупці — це близькі нам особи, вони добре знають ситуацію, тому, якщо дані будуть точні, це лише підтвердить довіру, а якщо різниця буде суттєва — замовлять незалежну аудиторську перевірку. Такий підхід виглядав логічно й не викликав ніяких підозр, вони узгодили дедлайн до кінця цього місяця.

Валентин зробив ще декілька дзвінків, а потім узяв свою невелику сумку з ноутбуком та документами й, виходячи з офісу, повідомив, що йому потрібно в банк, а потім — у податкову й сьогодні в офіс він уже не повернеться.

Повернулася Маша із червоними щічками й трішки запирханим диханням.

— А де Валентин? — поцікавилася вона з порогу.

— Поїхав по справам і сьогодні вже не повернеться.

— Слухай, я таке дізналася!.. — з поглядом Мата Харі й блискучими очима, наповненими таємничості й нестримного бажання розповісти таємницю.

— Що трапилося? — без надмірного ентузіазму поцікавився Мирослав.

Враз її ентузіазм зник.

— Я хотіла тобі таке розповісти, а ти, бачу, сильно зайнятий…

Мирослав зрозумів, що інформація, якою володіє Маша, цінна, тому підійшов до неї, сів на стіл і, дивлячись їй у вічі, чесними відданими очима запитав:

— що ти дізналася?

— Ну добре, розповім тобі… Цього Валентина просунув чоловік власниці компанії.

— Вікторії Олександрівни? — перепитав Мирослав.

— Так, не кричи так. Так, саме він, а Вікторія Олександрівна була проти його призначення, і, кажуть, хотіла тебе призначити на цю посаду.

— Це якась маячня. Як власниця компанії могла поступитися чоловіку?

— Ось так. Що там у них за стосунки — невідомо, але він наполіг.

— Мені одразу цей Валентин здався підозрілим, — зауважив Мирослав.

— Але це ще не все.

— А що ще? — уже не міг дочекатися Мирослав.

— Цей Валентин, він — не просто фінансовий директор. Його спеціально призначають, коли планують продати або купити якусь компанію за ціною, значно нижчою ринкової.

— Так ось воно що!..

— І багато в нього таких продажів було.

Маша з видом уже щонайменше Шерлока Холмса, смакуючи кожне слово, промовила:

— Я бачила його резюме. Там щороку нова компанія.

— Тепер усе ясно, і чому Due Diligence ми робимо, а не незалежні аудитори, типу KPMG чи PwC.

— І що тепер робити? Потрібно Вікторію Олександрівну повідомити, — продовжувала Маша. — Гадаю, вона все знає або принаймні здогадується. Зачекаємо ще тиждень, поглянемо на нові документи, тим більше ти — фінансовий контролер і без твого та й мого узгодження він мало що має право зробити.

До кінця дня Мирослав ще прискіпливіше вивчав усі нові звіти та документи, продовжуючи роботу над Due Diligence.

Під кінець робочого дня подзвонила Ліда. Вона вибачалася й повідомила, що в її Холлі були складні пологи й приходилося декілька разів привозити додому ветеринарного лікаря й вона увесь час була заклопотана. Поцікавилася, як пройшли його вихідні й сказала, що завтра переїде до нього з речами.

Ця новина вже геть ошелешила Мирослава, скільки всього за один день… Його керівник крутить якісь махінації із чоловіком власниці компанії, Ліда ні з того ні з сього не запитав мене просто так вирішила сама і переїжджає до мене. А ми знайомі лише трохи більше двох тижнів.

«Що взагалі відбувається? — подумав Мирослав. — Ну й неділька починається!».

Дорогою додому він трішки охолонув і ці дві новини вже не здавалися йому чимось надзвичайним. Усі або майже всі фінансові директори крутять якісь схеми, це й не дивно, підозріло було б, якби вони цього не робили. А Лідин переїзд — це взагалі супер, принаймні, що швидше вона це зробить, то швидше ми зрозуміємо чи в змозі разом ділити обмежений простір старої хрущівки.