Зустріч із Лідою

Подзвонила Ліда. Вона працювала в районі метро «Золоті ворота», неподалік оперного театру й заїхати по неї в такий час було майже нереально, тому домовилися, що вона під’їде до метро «Лук’янівська».

О 18:45 він підібрав її і запропонував кудись заїхати повечеряти, на що Ліда одразу заперечила й запропонувала їхати до Мирослава на квартиру. «Трохи дивне рішення, як для першої зустрічі, але чому б і ні», — подумав Мирослав.

Дорогою Ліда розповідала про Вадима та Оксану й що вони пропонували якось зібратися разом, на що Мирослав одразу погодився. «Цікаво, як вона відреагує на його стареньку хрущівку? Вона багатьох розчаровувала, ремонт він навмисно не робив занадто сучасний, оскільки в такому домі він не доречний, залишаючи в квартирі колорит старого Києва середини минулого століття».

На диво Ліда абсолютно не звернула на це жодної уваги. Оскар трішки зніяковів, побачивши незнайомку, і незвично замовк. Мирослав хотів було замовити щось поїсти на вечір, на що Ліда одразу його зупинила, поцікавившись, що в нього є в холодильнику.

Своїми діями вона геть спантеличила Мирослава. Здебільшого всі дівчата, які бували до неї, сиділи і з королівським виглядом чекали, щоб їх обхажували, але це щось геть нове. Ліда пробігла поглядом по кухні, знайшла два керамічних горщичка й почала командувати. Подай мені чотири картоплини, одну морквину, одну цибулину, банку квасолі (на щастя, та була в холодильнику), зелень, щось м’ясне, спеції та масло.

Мирослав вправно чистив овочі, а Ліда швиденько заправляла їх у горщики. Через годину страва була готова. Ліда поцікавилася, як ми її назвемо, на що Мирослав запропонував:

— Страва холостяка.

— Ні, ліпше традиційно — чанахі, або кулінарна магія в горщечках, — сказала Ліда.

Мирослав відкоркував пляшку сухого червоного вина саме під цю страву й запропонував тост.

— А давай вип’ємо за Касабланку. Не знаю чому, але саме там трапляються дива. І те, що ми зараз разом, — це справжнє диво.

— За Касабланку, — підтримала Ліда.

Із залу почулися голоси Оскара: «Кобіта… файна… файна…».

Ліду почав душити сміх, а Мирослав здивувався, що Мар’яна якось зовсім сьогодні не реагує. Зазвичай, коли до нього хтось приходив у гості, вона або дзвонила, або стукала в стіну, а сьогодні якась несподівана тиша. І Мирослав точно знав, що вона дома. Схоже, щось починає змінюватися…

Ліда так природно вписалася в навколишній простір квартири, ніби увесь час в ній жила. Без жодних сюсюкань вона знаходила рушники, нову зубну щітку, мило і усе їй потрібне. Це зовсім не бентежило, а більше дивувало.

Наступного ранку Мирослав прокинувся першим. Ліда блаженно лежала на спині, додивляючись свої сни. Її пишне темне волосся ледь спадало з подушки, а обличчя було сповненим спокою.

«Той, хто сказав, що істина у вині, схоже, помилявся, — не у вині, а в жінці. Можна було б сказати в сексі, але це трішки грубо, або ж коханні, але то занадто романтично, ні, істина в жінці й лише в ній — з неї все починається і нею все закінчується».

Її чарівне обличчя заспокоювало, а наге тіло, ледь-ледь прикрите білою тонкою ковдрою, і теплий запах від її спітнілого, заспаного тіла знову бентежив. Вранішня близькість значно інтимніша — це сповідь тіла й душі, тут нічого не приховаєш.

Ліда розплющила очі:

— Ти вже прокинувся? Доброго ранку, любий.

Мирослав нахилився над її обличчям для поцілунку.

Терпкі теплі губи впилися в інші й знову тілом пробігли нестримні імпульси бажання. Ліда так розслаблено валялася в ліжку, що Мирослав вирішив приготувати сніданок. Заварив каву, зробив великі сендвічі, а точніше, гарячі бутерброди з великою кількістю овочів, ще пару круасанів та сир. Доки він готував, Ліда пішла до ванни. Її вродливе молоде тіло творило з Мирославом дивні речі. Він уже не міг стримуватися, а для Ліди ходити голою по квартирі було природно.

Апетит був неабиякий, а страви здавалися смачнішими та все навкруги здавалося іншим. Жінка лише однією своєю присутністю змінює реальність навколо. Квартира ніби ожила, заграла красками та наповнилася життям. Навіть папуга Оскар зранку став більш спокійним і лише, коли молоді коханці допивали каву, щось почав щебетати: «Пані… гарна… пані… пані…».

— Давай сьогоднішній день проваляємося в ліжку? — запропонувала Ліда, поглянувши на нього.

— У мене є краща пропозиція, — поцілувавши натякнув Мирослав, дивлячись їй у вічі.

— Тоді озвучте всі пропозиції! — підтримала гру Ліда.

Мирослав уже ледь стримувався, але інколи очікування події цінніше самої події, хоча в цьому разі вони просто дразнили одне одного, розуміючи, що щось їх поєднало досить сильно.

Двоє спітнілих, терпких пульсуючих тіла з шаленством злилися в боротьбі за мить щастя. Уже ніхто не звертав уваги на пристойності, кожен наближався до своєї мети. Ліда крутилася й стогнала, хапаючи Мирослава за волосся й плечі. Стогін, шаленство, дика пристрасть вирвалися назовні. Вони впали по різні боки знесилені й щасливі. Віддихавшись, через пару хвилин Мирослав поцілував її і вони знову трішки задрімали.

Цього разу їх розбудив Оскар: «Підйом… ледарі… годувати… Оскара…». Годинник показував майже дванадцяту, вони вже остаточно прокинулися й Ліда заходилася чепуритися у ванній. Мирослав нарешті звернув увагу на Оскара, той бігав по своїй жердині зі сторони в сторону, примовляючи: «Оскара кормити… кормити…».