Закоханий з Едемії

Марокканське весілля

Група зібралася біля автобуса, коли вже стемніло, і спочатку їхали темними вуличками міста, а потім ще довий час блукали пішки старими та вузькими моторошними закавулками, доки нарешті не прийшли до якоїсь високої будівлі, схожої на палац. Височенні двері при вході відчинив марокканець, який був подібний на пірата чи корсара. У залі вже були інші відвідувачі туристи, ніби група англійців. Офіціанти метушилися поміж столів, приймаючи замовлення та розставляючи на столах різноманітні закуски та вина. Музики грали свої національні мелодії

Несподівано на імпровізовану сцену вийшли п’ятеро чоловіків марокканців у своїх традиційних білих вбраннях, опоясаних ременями, та із закрученими полотенцями на голові жовтого кольору. Вони рухалися і співали якісь свої національні пісні. У кожного в руках був свій музичний інструмент. Увагу привернув один персонаж — у руках він тримав старі металеві ножиці, по яким намагався бити в такт музиці маленькою металевою трубкою. Зовні він був схожий на типового пірата-корсара з усіх знайомих фільмів. Мирослав навіть пожартував: «Схоже, тут пірати відпочивали після своїх трудових буднів».

Далі жіночки з гідом проходили рядами, щось запитуючи у відвідувачів. Нарешті одна дівчина і хлопець кудись пішли в супроводі тих же жіночок. Поки їх не було, з’явилась інша жіночка з традиційною частиною програми — танцем живота. Чесно кажучи, це видовище на любителя, і Мирослав ще не бачив, щоб хтось танцював танець живота ліпше за Яну. Жіночка років під сорок намагалася викликати якісь почуття, але нічого, крім співчуття, її танець не викликав, то було ліпше почуття подяки за її старання.

Потім вивели дівчину і хлопця, переодягнених у традиційні марокканські весільні вбрання. Три жіночки водили їх у різні боки. Потім вони кланялися, потім їх підняли на стільцях. Найкумедніше виглядали дві жіночки поряд, схожих на свах або циганок. Вони щось постійно жартували й були явно на позитиві. Вбрання хлопця-чоловіка було таке собі — білий халат і червона шапочка на голові. Вбрання дівчини-нареченої було більше сходе на весільне й навіть віддалено нагадувало вбрання знаті в період середньовіччя на Русі.

Мирослав пригадав, що, коли його знайомий марокканець Іліас одружувався, його вбрання виглядало набагато цікавіше. Принаймні на голові була біла шапка, з якої стирчав якийсь ніби хвіст, скручений із біло-золотистого полотенця, одна частина якого спадала на груди, а інша стирчала, мов та антена, на голові. Також на ньому біли білі штани, білий халат і традиційні тапці бабуші золотистого кольору. Головні кольори білий і золотавий.

Молодята посиділи ще трохи. Молода дівчина так увійшла в роль, ніби точно вийшла заміж. Підприємливі жіночки ще щось пропонували новоспеченим молодятам, але, напевно, за зовсім нескромні гроші. Ті, звісно, відмовилися, хоча й не сказали, що вони їм запропонували, можливо, місце в готелі для шлюбної ночі, ну, ніби для завершення обряду весілля.

Атмосферності дійству надавали музики. У напів темному старовинному залі з височенними стелями серед корсарів, та ще й той тип із ножицями — дійство незвичне та незабутнє видовище. Ми допили вино, трішки навіть потанцювали й повернулися до готелю.

Після такої вистави Мирослав ніяк не міг заснути, все бродив по кімнаті. Потім пішов на рецепцію й замовив квіти та вино. Через пів години в двері постукали, на порозі з’явився працівник готелю з легкою усмішкою на обличчі, тримаючи в руках замовлення. Мирослав розплатився, залишивши пристойні чайові розсильному. Той щасливий подякував і запитав, чи, можливо, ще щось потрібно. На що Мирослав подякував у відповідь і пообіцяв, якщо щось надумає, то обов’язково звернеться.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше