Вечір в готелі

Погляди Мирослава та Ліди зустрілися. Він хотів було щось сказати, але вона випередила.

— Сьогодні відпочиваємо.

Мирослав готовий був її розцілувати в цей момент. Недаремно природа наділила жінок більш тоншим розумінням ситуації та й психологічним інтелектом також.

Ввечері після душу Мирослав увімкнув телевізор. Місцеві марокканські телеканали змінювалися французькими та англійськими. Мирослав володів обома мовами, тому трішки послухав новин і хотів було лягати спати, як почув сигнал смс. Прийшло два повідомлення. Одне з роботи, а інше від Яни. Новий фінансовий директор цікавився умовами співпраці з головним контрагентом. Мирослав одразу написав, де знайти необхідні документи.

А потім він пригадав, що обіцяв Яні періодично дзвонити чи принаймні писати. Справжні стосунки легше за все перевірити на відстані. От і їхні незрозумілі та безперспективні — це результат сучасного ноу-хау в стосунках під назвою «для здоров’я потрібно». Мирослав чудово знав, що вони не пара та й вона ще краще про це знала, але звичка й потреба якось їх тримала. Ні, Яна чудова прекрасна дівчина — одне «але», вона не його, а він не її. І вони обоє про це добре знали, тому продовжували грати роль такої-собі пари, хоча негласно обоє оглядалися по сторонам.

Мирослав чудово знав, що як тільки Яні трапиться хтось ліпший, вона покине його, навіть не замислюючись. Для нього зробити це буде складніше, та й який чоловік при здоровому глузді відмовиться від вродливої дівчини. Ще однією річчю, яка їх об’єднувала, була професія. Яна була досвідченим професіоналом і вони часто обговорювали робочі питання.

Мирослав написав їй у смс декілька слів про відпочинок, і, звісно, про те, що вже скучив за нею. Вона відповіла приблизно те саме. «Хоча я б не здивувався, якби Яна в цей момент була десь у ресторані з тим гидким типом — її керівником Денисом».