Автобус рухався вздовж берегової лінії океану в напрямку першого міста Ессуейра, що в 170 км від Агадіру. Невеличкі ділянки землі між океаном та дорогою були засіяні різноманітними овочами та злаковими культурами. Атлантика з африканського боку виглядала спокійною й була більше схожа на якесь величезне море, як виявилося згодом, це було лише перше враження. Згодом автобус зупинився в одному туристичному місці майже поруч з океаном, з якого відкривався вид на справжню Атлантику. Навіть повітря тут було переповнене його ароматами. Дехто з групи побіг фотографуватися на великих валунах, що поодиноко валялися на самому березі.
З перших годин перебування в Марокко Мирослав помітив дивовижну фотогенічність цієї країни. Щоб не сфотографував, куди б не поглянув — усе виглядає природно і незвично. Практично кожне фото, зроблене в цій країні, може стати частиною рекламного альбому або туристичного колажу. Місцеві мешканці давно про це знали й вимагали інколи гроші за фотографування.
Із часом автобус звернув у сторону від океану й пейзаж різко змінився. На сіро-коричневому гірському фоні подекуди виднілися зелені чагарники або зелені оази із чагарників. Усі дерева були приблизно однієї висоти і, як розповіла екскурсоводка, то були арганові дерева.
Посеред оцього одноманітного пейзажу подекуди з’являлися ледь помітні невеличкі примітивні будівлі з глини чи вапняку. Як пояснила Зоя, то житло корінних мешканців сахари — берберів. Згодом Мирослав помітив стадо кіз, що паслися уздовж траси, а деякі серед них навіть лазили по деревам. Такого точно ще не було, кози на деревах — то щось нове. І дійсно, кози із цирковою акробатичністю невимушено лазили по аргановим деревам, об’їдаючи листя та достиглі плоди, трохи схожі на оливки. Усі почали фотографувати тих кіз на деревах, а вони, не звертаючи уваги на туристів, продовжували, мов білки, стрибати з гілки на гілку.
Автобус зупинився біля однієї туристичної локації. Зоя провела невеличку екскурсію, демонструючи всі етапи видобутку арганової олії. Місцеві жінки різного віку, як і сотні років тому, демонстрували процес її створення. Схоже, вони звикли до туристів, тому невимушено усміхалися, продовжуючи свою непросту справу. Спочатку вони розбивали горішок, схожий на жолудя, поклавши його на камінь та вдаряючи по ньому іншим меншим камінцем. Так вони діставали серцевину, яку потім перетирали на невеличких жорнах, із яких і витікала дорогоцінна олія. У цьому ж таки місці знаходилася невеличка крамниця, у якій продавалися різноманітні вироби із цієї досить рідкої олії.
Арганові плантації, які ми спостерігали під час подорожі, навіть перебувають під захистом ЮНЕСКО та небезпекою зникнення, як пояснив нам Хамад із дуже поважним виглядом. Виявляється, арганова олія буває двох типів. Темна харчова зі смаками мигдалю та лісового горіха використовується переважно в кулінарії і надає стравам особливих відтінків. Інша світла олія використовується в косметології при лікуванні різних шкірних хвороб, а також покращує стан волосся. У крамниці ціни виявилися туристичні, тому багато хто купував сувеніри як собі, так і на подарунки, знаючи, що більше такої нагоди не буде.
«Але кози на деревах — це щось нове», — усміхнувся Мирослав. Зоя попередила, що через годинку будемо в першій локації нашої програми — місті Ессуейра. Туристи розсідалися по своїх місцях, і Зоя, перебираючи поглядом поміж рядами, запитала, чи всі на своїх місцях.
Дівчина, яка сиділа одразу за водієм, спокійно поглянувши на присутніх, заявила, що немає однієї пари. Старий марокканець розплився в усмішці. «О, — каже він, — контррозвідка на місці». Цю фразу одразу перевела Зоя й автобусом пробіг легкий сміх. «Тепер я спокійний», — ще раз пожартував марокканець.