Львівський аеропорт

До Львова лишалося дві з половиною години й Мирослав вирішив ще трішки подрімати. О п’ятій ранку поїзд прибув до Львова. Мирослав не став шукати якісь варіанти, а взяв таксі до аеропорту. Літак в Агадір відлітав о 8:30 ранку.

Років вісім тому, коли Мирослав уперше був у Львові, місто здалося йому якимось чужим, занадто європейським, ніби не українським. Воно похмуре й сіре, як Лондон, вишукане і домашнє, як Краків, моментами пихате, як Відень. Але такі враження справляє Львів лише першого разу. З другого разу стає очевидним, що Львів — це абсолютно українське місто, з нашою притаманною всім українцям недбалістю, безгосподарністю, відсутністю відчуття краси та гармонії, а скоріше, навіть відсутністю бажання цю гармонію привносити у своє життя.

Зранку в аеропорту було напрочуд жваво. Як виявилося, публіка в аеропорту та на залізничному вокзалі відрізнялися кардинально. Різниця у всьому — у запахах, одязі, валізах. Люди в аеропорту виглядають упевнено, одягнені пристойно, у них завжди легка усмішка або шляхетна впевненість на обличчях. Вони виглядають щасливішими та ведуть себе стриманіше та пристойніше. І запахи, тут вони дорогі та вишукані, особливо поряд із магазинами парфумів duty free. Аеропорти пахнуть новизною, різноманіттям, надією, радістю, пригодою і, що найголовніше, відкритістю світу.

З літаком, на відміну від потяга, ніби те саме. Є маршрут, час та місце прибуття, але варіантів під час подорожі набагато більше. Інколи через погодні умов рейси відміняють. Трапляються випадки, що в якійсь країні працівники аеропортів страйкують. Також трапляються різного роду соціальні потрясіння типу революцій та багато чого іншого. Навіть у повітрі літак інколи входить у зону турбулентності, змінює висоту польоту. Ось чому, коли літак приземляється, пасажири часто аплодують. З поїздами такого ніколи не трапляється. Можливо, у цьому й різниця. І життя, схоже на потяг і на літак, сильно в чомусь різняться. У варіативності, відповідальності, насиченості та непередбачуваності.

Почути фразу: «Шампанське будете?» — в економ-класі також малоймовірно, але тут уже запитують: «Чого бажаєте? Чай, кава, вода, соки…». Можна також замовити келих вина на дальні рейси, навіть зустріти принцесу Швеції в літаку ймовірність уже точно не нульова. Цікаво виходить — ніби і одне, і інше транспорт, і той, і той схожий на життя, але які вони різні…

Літак стрімко наближався до Марокко. Стюардеса попередила, що температура в Агадирі +27 градусів і що через двадцять хвилин літак почне знижуватися. Пасажири почали готуватися до приземлення, дехто прокидався, ще позіхаючи. Літак почав виробляти кульбіти своїми крилами, поступово знижуючи висоту. Через пів години на горизонті в ілюмінаторі показалася злітна смуга. Цього разу оплески капітану літака та всій команді були жваві та енергійні. Більшість прилетіли на відпочинок і настрій у пасажирів був позитивний і піднесений.

Стюардеса при виході з літака ввічливо проводжала пасажирів, дякуючи за те, що обрали саме ці авіалінії, — стандартна фраза. Мирослав, проходячи поруч, подякував, але якось на мить призупинився.

«Що це? Неймовірно… Цього не може бути — запах, її запах, це він, саме той, рідний, він ніби кричав — це вона, саме та, яку ти шукав».

Мирослав на мить зупинився, але потік пасажирів по інерції поніс його по трапу на вихід. Він ще намагався якось показати всім видом, що це він, ось я відчув, але стюардеса вже ввічливо усміхалася іншим пасажирам, не звертаючи увагу на тих, хто щойно покинув літак. Мирослав був збуджений.

«Як так, скільки шукати, і ось воно тут зовсім поруч. І що? Ось так просто покинути? Не спробувати?» — думки в голові крутилися з неймовірною швидкістю. Автобус уже віз пасажирів до зони прильоту та реєстрації, а в нього ніяк із голови не йшла ця дівчина, точніше, її запах. Стюардесу він зовсім не знав, а от запах — то геть інше. Він свій, рідний, знайомий — і зникаючий із горизонту по ходу руху автобуса.