3-2

- Давай почнемо з найпростішого, - Ріанна підтягнула до ліжка важкий стілець, більше схожий на маленький трон, і з виглядом нудьгуючої королеви сіла на нього. - Що означає «знайти сім'ю»? Ти збираєшся вдало вийти заміж за вампіра?

Але, побачивши погляд Ієленії, що обурено спалахнув, продовжила:

- Ні? Ну, тут я з тобою згодна. Це повний відстій стати дружиною вампіра. Навіть якби він був найкоролівської крові. Хтось із рідних перебуває в полоні у вампірів? Ні? Тоді про що мова?

- Це дуже особисте.

Ріанна задумливо дивилася на ельфійку. Уперше за час свого знайомства з нею, вона отримала можливість уважно роздивитися її. На відміну від Ріанни, Ія була блондинкою. Правильної форми трохи витягнуте обличчя лише підтверджувало перше враження Ріанни - попри незаконнонародженість, дівчина вочевидь була чистої та благородної крові: бліда, майже прозора шкіра, прямі брови темними стрілами відтіняли великі, обпушені густими віями очі, рівний акуратний носик гнівно тріпотів прозорими ніздрями, а пухкі рожеві губи були обурено стиснуті. Одним словом, справжня красуня. До того ж вміло приховувала за уявною ніжністю твердий характер. Вже це Ріанна зрозуміла якщо не з першого погляду, то з другого - точно. Зрозуміла, прийняла, і... зауважала. Просто тому, що сама була не боязкого десятка. Ну, а якби було по-іншому, хіба ж вона стала б улюбленим генералом Короля Ельфів?

- Ну, гаразд, нехай буде особисте. А що з Королевою? Вірніше, з її маленьким дорученням? - бачачи, що Ієленія забарилася з відповіддю, додала: - Адже вона стосується мене?

- Ну, скажімо, без твоєї допомоги мені його не виконати.

- Це твої слова, чи слова Королеви?

- Мої. Але Королева запевнила, що я сміливо можу розраховувати на твою допомогу після того, як ти...

Ієленія зніяковіла, зрозумівши, що, здається, бовкнула зайве.

- Після того, як я - що?

- Після того, як ти заспокоїшся.

Ріанна хмикнула, відкинувшись на спинку стільця.

- То я вже заспокоїлася. Давай, розповідай.

- Може, прогуляємося садом? - Ія граціозно встала з ліжка.

- Сад? Серед Темних земель? Ти у вікно дивилася? Тут навколо лише голі пустки та гори, що плюються вогнем.

- Десь є і сад, - вперто заявила блондинка. - Я відчуваю аромат квітів.

Ріанна принюхалася, потім із підозрою подивилася на Єленію. Вона нічого такого не відчула. Але не стала сперечатися, а пішла за дівчиною, яка до цього часу вже встигла відчинити вхідні двері.

Ріанна з подивом помітила, що Ієленія справді принюхувалася, невпевнено рухаючись темним коридором. Попри похмурість, у замку вампірів було тепло й сухо, а оксамитова поверхня стін і підлоги приховувала всі звуки.

Біля одних дверей вона раптом зупинилася, наблизилася до них. Боязка усмішка промайнула по її губах.

- Тут поселили генерала Аларіка.

І раптом кинулася бігти. Ріанна не відставала, і тільки-но вони сховалися за найближчим рогом, почула покашлювання, а за ним і знайомий голос.

- Хто тут? - пробасив генерал, - Хаос знає що, а не замок, - незадоволено бурчав він та повернувся до своїх покоїв.

Ріанна з часткою поваги покосилася на свою супутницю.

- Ти що, за запахом зрозуміла, що це його покої?

- Ага, - прошепотіла дівчина.

Ельфійки мовчали, поки не підійшли до високих двостулкових дверей. Вони завмерли, споглядаючи через дверні вітражні кристали напрочуд моторошний, але чимось прекрасний пейзаж. Нічне небо переливалося всіма відтінками синіх і фіолетових кольорів. Вдалині виднілися чорні гори, що стікали вогняною лавою. А відразу за великою терасою, на краю якої завмерли дівчата, квітнув справжній ботанічний сад.

- А так буває? - прошепотіла Ріанна. Її не менше, ніж Ію вразила дика краса квітучих дерев і кущів.

- Буває, - так само захоплено відповіла Ієленія. - Катріель говорила про сади, що живляться вогнем і кров'ю.

- Це ж нісенітниця, - не погодилася Ріанна, - у сенсі: кров і вогонь.

- Можливо, - смикнула плічком Ія. - Але ж сад є? Є. А значить, і кристал є.

- Який ще кристал? -за кілька секунд повернулася до неї Ріанна. Заворожена неймовірною картиною, вона не відразу усвідомила те, що сказала її компаньйонка.

- Тільки не тут, - ледь чутно прошепотіла Ія і рішуче штовхнула двері.

Двері піддалися, тихо скрипнувши. Дівчата вийшли на терасу, якийсь час постояли, не наважуючись ступити на голу землю, немов і справді боялися, що під їхніми ногами розверзнеться твердь.

Першою зробила крок Ріанна. За мить до неї приєдналася й Іеленія. Ія так боялася, що ледь стримувала бажання схопити Ріанну за руку. Коли з квітучого куща з пронизливим писком злетіла зграйка якихось літаючих тварин, дівчата, самі того не усвідомлюючи, взялися за руки. І не розняли їх, навіть зупинившись біля невеликого фонтана.

- Це що ж - вода? - прошепотіла Ія.

- Хочеш перевірити?

- Ні.

- От і я не хочу. То що там із дорученням Королеви? Про який кристал ідеться?

- Пам'ятаєш легенду про Джерело Чистого Світла?

Ріанна подивилася на Ію, потім на їхні зчеплені руки. Обережно звільнила свої пальці, кілька разів стиснула їх, відчуваючи дивне поколювання. Здається, щось таке вона пам'ятала.

- Ну?

- Так от, Королева знайшла стародавній сувій, у якому йшлося про те, що колись давним-давно чотири королі не змогли поділити владу і Джерело Чистого Світла розкололося на кілька частин.

- И?..

- Той король, чий меч першим торкнувся Джерела, перетворився на вампіра. Решта стали родоначальниками ельфів, фейрі та перевертнів. Кожен із них забрав у свої царства по осколку Джерела. Фейрі дістався кристал, який вони назвали Сяючим спалахом. Перевертням - Камінь звіра. Ельфам - Кристал пристрасті. Ну, а вампірам - Серце темряви.

- Ти в це віриш?

- Але ж сад є? - притопнула ногою Ієленія, - Значить, і Серце темряви існує.

- Не бачу зв'язку...