2-4

Увесь час, поки Терок розсипався у привітаннях і компліментах, що так дивно й безглуздо звучали з вуст монстра, якими брати постали перед гостями, Версар мовчки свердлив ельфійку поглядом.

З кожною секундою він лише переконувався у своїй правоті: саме ця дівчина поцілувала його, коли трохи менш як рік тому він відвідав палац Короля Ельфів. Здається, тоді вона програла парі Королеві й мала поцілувати першого зустрічного чоловіка. Саме він і виявився тим самим чоловіком. Він згадав її очі, що палали гнівом, страхом і рішучістю.

Згадав стиснуті зблідлі губи, що торкнулися його губ. Пам'ятав, як стукав пульс на її тонкій шиї. Тільки страх назавжди зруйнувати крихке перемир'я між вампірами й ельфами зупинив тоді його від смертоносного укусу.

Тоді він утік, ледь не проваливши місію, з якою прибув до палацу.

«Коли світ розколеться, - йшлося в стародавньому переказі, - скринька першої Королеви Ельфів має бути повернута її наступниці».

Світ не розколовся, але земля під ногами запалала. Вогняні ріки лави, немов кров землі, досі текли, випалюючи й без того бідну рослинність земель, що належали вампірам. Гарячий шепіт розпеченого каміння наповнював повітря, змішуючись із запахом сірки. Вампіри, що колись панували тут, тепер ховалися в тінях, мовчазно спостерігаючи за тим, як їхні володіння перетворюються на попіл.

Тоді Версару було важко сформулювати те, що він відчув. Він негайно повернувся до свого палацу і забув зухвалу ельфійку.  І ось вона нагадала про себе в такий... спосіб. Якщо тоді Версар не розумів, що відчував, то тепер не сумнівався...

Він був розлючений і... заінтригований.

 Розлючений, бо не сумнівався, що під виглядом претендентки на роль нареченої до Палацу Вампірів прибула шпигунка. А заінтригований, бо дивувався, як ельфи збираються переграти їх, вампірів, найкращих стратегів і найтерплячіших майстрів багатоходівок.

Версар скористався тим, що вся увага присутніх була звернена на Терока, і вирішив піти. Він непомітно відступив у тінь, легким імпульсом магії відкрив портал і ступив у нього. Він і сам не знав, що змусило його озирнутися. Але коли він підняв голову, то одразу ж зустрівся з фіалковими очима Ріанни.

- Я не помилився, - думав він. - Хто ти насправді? Що тут винюхуєш? І як далеко готова піти заради виконання своєї місії?

Насправді Версар майже не сумнівався в тому, що ж саме потрібно ельфам. Саме про це він і збирався негайно поговорити з батьком.

Тільки-но він опинився всередині стін свого замку, як потворна маска дрібним попелом злетіла з обличчя вампіра, оголюючи правильні мужні, навіть - красиві риси обличчя. Ідеально рівний, дещо довгий ніс анітрохи не псував його зовнішність. Темні очі здавалися бездонними вирами, в яких виблискували червоні блискітки. Можливо, це були відблиски лави, що стікала з вершин скель. Можливо - відображення сполохів вогню в каміні. На високі вилиці падали тіні від довгих вій. Чорні брови стрілами розрізали бліде високе чоло. Губи, немов вирізані вправним майстром, нічим не нагадували вузьку щілину, на яку перетворювався рот вампіра, щойно він залишав стіни замку. Ця потворна маска, що наводить жах на живих істот, була одним із проклять, накладених на рід вампірів.

- Батьку, - звернувся Версар до високого худорлявого чоловіка, що застиг біля стрілчастого вікна. - Нам потрібно посилити охорону скарбниці та залу артефактів.

- Чому? - відгукнувся Король Вампірів. - Хіба їх недостатньо охороняють?

Якби не довге сиве волосся, зав'язане темною стрічкою у хвостик, ніхто не сказав би, що цей чоловік прожив не одну сотню років. Чутки про безсмертя вампірів були абсолютною брехнею, хоча до самої смерті їхні тіла залишалися сильними й підтягнутими, а прожиті роки ніяк не відбивалися на їхніх обличчях. Але вампіри не поспішали зізнаватися в цьому. Страх, який вони навіювали на всіх живих одним лише своїм існуванням, убезпечували їхню расу від багатьох неприємностей.

- Під виглядом нареченої в замок проник шпигун.

- І що в цьому нового? Хіба хтось сумнівався в тому, що наші гості про все доповідатимуть своєму королю?

- Це шпигунка Королеви, батьку.

Старий вампір різко обернувся. Губи скривила скупа усмішка.

- Ось як? Невже це невгамовне дівчисько щось пронюхало про Джерело Чистого Світла?

- Це невгамовне, як ти висловився, дівчисько, стало Королевою і змогло те, що не змогла до неї жодна королева ельфів. Не здивуюся, якщо вона і про Джерело щось дізналася.

- Звідки знаєш, що шпигун посланий нею?

- Вони з Королевою Ельфів близькі подруги, я бачив їх у Палаці Ельфів, - про те, як саме він познайомився з Ріанною, наслідний принц промовчав. - На жаль, я більше нічого не знаю про цю ельфійку.

- Це погано. І дізнатися ніяк не можна.

- Так, батьку, це занадто ризиковано.

- Я доручу Тероку доглянути за нею.

- Дозволь, батьку, мені подбати про це.

- Тобі потрібно подумати про продовження роду, синку.

- Повір, я про це не забув. І до речі, я вирішив, що буде розумно на деякий час помінятися з Тероком місцями.