1-4

«Вагітним не можна відмовляти!»

Тільки тим, що ця новина виявилася разючою, і можна пояснити те, що Ріанна просто вивалилася з порталу. Та не просто вивалилася, а стрімголов покотилася... просто до ніг посланця вампірів, який все ще очікував на її відповідь.

Одразу ж, щоправда, схопилася на ноги

- Вибачте, що змусила вас чекати, - сказала, обтрушуючи пил.

Варто було б ще що-небудь ввічливе додати, але в цей момент Ріанна підвела очі, зазирнула під широкий капюшон, накинутий на голову посланця, і забула і всі слова, і про ввічливість у принципі.

Верхня частина обличчя вампіра була в глибокій тіні, і тільки дві червоні крапки світилися на тому місці, де в нього мали бути очі. А ось нижню частину обличчя було непогано видно. Землиста шкіра, провисла на щоках і під очима, гачкуватий довгий ніс, замість губ - темна смужка, і непропорційно довге й гостре підборіддя...

У Ріанни нудота підкотила до горла. Винен у цьому був не зовнішній вигляд вампіра, а один спогад...

Десь близько року тому вона програла Королеві парі. Ріанна так намагалася забути про це, що тепер навіть суті його не пам'ятала. А ось свій програш і ціну, яку їй довелося заплатити, пам'ятала дуже добре. Підступна Королева ще тоді була не проти влаштувати особисте життя ельфійки й загадала за приз поцілувати першого зустрічного чоловіка. І треба ж! У той момент доля-лиходійка і явила на їхньому шляху вампіра. Ріанна не відступила, і вампіра поцілувала. Щоправда, його обличчя вона тоді так і не побачила: густа тінь від капюшона надійно приховувала його обличчя. Вона лише запам'ятала неприродну сухість губ вампіра, і... напрочуд приємний запах, який переслідував її не один день.

І ось тільки зараз вона зрозуміла, якого монстра поцілувала. І від цього їй стало погано. І навіть трохи шкода ту нещасну, яка сподобається синочкові Короля Вампірів.

Чомусь Ріанна була впевнена, що цей вампірський принц був довготелесим худим здохляком, що хитається від кожного подиху вітру. Напевно, над потворним обличчям стовбурчилася скуйовджена мочалка з нечесаного волосся. Ну, а про мерзенний характер нареченого навіть і говорити не доводиться...

- Я затримаю вас ще на одну хвилину, - сказала вона і поспішно кинулася геть із передпокою.

На шляху їй, звісно, абсолютно випадково зустрівся Хайс. Він якийсь час чимчикував поруч, намагаючись не відстати від стрімкої ельфійки.

- Пані, я ірода цього намагався нагодувати.

- Й? - не зупиняючись, поквапила старого Ріанна.

- Півняча кров йому не сподобалася...

Ріанна так різко зупинилася, що Хайс налетів на неї.

- Яка кров?

- Пі... Півняча...

- Він так і сказав: «не сподобалася»?

- Ну, не зовсім так... - зніяковів старий.

А в ельфійки одразу покращився настрій, коли вона уявила собі картину, як до носа вампіра підносять кубок із кров'ю, у якому... плаває пір'їнка. Уявлена картинка була такою барвистою, що ельфійка усміхнулася:

- Хайс, що б я без тебе робила?

- Так, господиня. Що є, те є, - розплився в добродушній усмішці старий. - Але гостя свого пригощайте вже самі, без мене.

Ріанна тихенько засміялася, і продовжила свій шлях. Невже Хайс не знає, що вампіри п'ють кров лише в кількох випадках? Якщо потрібно перетворити когось на вампіра. Ну, або під час кривавих обрядів? А весь інший час їдять цілком звичайну їжу, п'ють вино...

Як і всі ельфійські замки, в її родовому домі була незліченна кількість коридорів, сходів з мереживними поручнями, кімнат, розташованих на різних рівнях. Високі вікна робили замок чимось повітряним і чарівним. Стіни з білого каменю місцями були повиті плющем. І навіть павутиння та волохаті павуки виглядали на стінах цілком гармонійно. Нанна була чомусь упевнена, що кожен павучок - це чарівний дух, який охороняє дім і його мешканців, і була категорично проти того, щоб їх знищували. А щоб хто-небудь випадково не зазіхнув на павука, навіть усі мітли кудись сховала.

Десять разів повернувши, спустившись на три поверхи донизу, Ріанна, нарешті, опинилася у збройовій залі, де на таці на невеликому столику на неї чекав один нероздрукований лист.

Чи змінилося б щось, якби Ріанна відкрила спочатку цей конверт? А хто його знає...

Вона рішуче зламала темну печатку й дістала складений удвічі аркуш паперу. Розгорнула. Не втрималася і перш ніж прочитати, піднесла його до носа. Заплющила очі і втягнула повітря... Спогади одразу ж нахлинули на неї... Сухі губи... Пряний аромат, чоловічий, такий справжній. І тепло, що охопило її всю з ніг до голови...

- Збочення якесь, - пробурчала вона, відкриваючи очі. І тут же нагадала собі: - Високий, худий дрищ із мочалкою замість волосся на голові...

Така мантра робить зустріч зі спадкоємцем престолу вампірів не такою жахливою.

Лист був вельми лаконічним:

«Ріанна Деріель запрошується в замок Зегір для знайомства зі Спадкоємним Принцом».

Ні тобі пишномовних фраз чи завуальованих натяків. Тих самих, що так полюбляють ельфи. А прямо й лаконічно - для знайомства з принцом. Як мило...

Ріанна зло подивилася через плече на двері, що скрипнули. Вона так добре знала своїх домочадців, що навіть не бачачи їх, не сумнівалася, що вони застигли відразу за дверима.

- Нанна, Хайс, - покликала їх. З хвилину спостерігала за тим, як старенькі штовхалися в дверях, не бажаючи пропустити один одного вперед. Потім не витерпіла і наказала: - Нанна, дай відповідь посланцеві, що я згодна. Прибуду, щойно зберу речі. Хайсе, а ти відправ кого-небудь до палацу Короля. Нехай знайдуть Королеву: вона мені скриню одну приготувала.

- Так це, - таки першим проскочив у двері хайс, - скрині вже доставили. Вони у вашій спальні.

- Скрині? - вигнула брову ельфійка.

- Так точно-с. Дві скрині. Важкі, - із захопленням додав Гайс. Бувши кволим і хирлявим, він відчував побожність перед речами великими, важкими і добротними.