1-1

Нанна ледве встигла розлити ароматний чай по витончених чашечках, як за дверима до збройової зали почулися кроки.

- Пффф, - нешанобливо фиркнула товстушка і покосилася на двері, - довго ж він добирався...

Ріанна тільки посміхнулася, нічого не відповівши. Її няня і старий дворецький не втрачали нагоди, щоб не «вкусити» одне одного. Хоча обидва були віддані їй і любили не як господиню, а немов власну доньку.

- Ти що, стара, розсілася? - сказав Хайс, щойно увійшов до збройової. - Сама не працюєш, і пані заважаєш.

- Ой, хто б казав, - знову фиркнула Нанна і поставила на стіл третю чашку. - Якби на твою моторність розраховували, зовсім без новин залишилися б. Що там цей, безликий?

- Нелюдь, чи що? А що йому буде? Стоїть у передпокої, немов бовдур.

- Хайсе, ти що ж, не запросив вампіра в дім? - насупилася Ріанна. З якою б настороженістю вона не ставилася до вампірів, а про гостинність не забувала.

- Запросив. І чаю запропонував. Та тільки він мовчить. Що з нього взяти, з вампіра-то?

- Дурень, чи що, чаю вампірові пропонувати? - хихикнула Нанна. - Ти б йому краще крові налив.

- Тьху, дурепа ти, Нанна. Де ж я йому крові візьму? Працівники всі розбіглися, щойно про гінця страшного почули.

- А я й не працівників мала на увазі, - розплилася в широкій усмішці жінка.

Навіть Ріанна підняла на неї очі: вона надто добре знала слуг, які служили ще при її батьках. І одразу зрозуміла, що старий потрапив у словесну пастку, розставлену Нанною.

- Міг півня зловити. Кажуть, вампіри нічим не гребують. Ах, так! - вона театрально ляснула себе по лобі, та так сильно, що пишні груди затремтіли, намагаючись вискочити з глибокого декольте. - Ти ж навіть черепаху не наздоженеш, не те, що півня.

У старого навіть кінчики довгих вух почервоніли від обурення.

- Хайс, ти, здається, щось мені приніс? - насилу приховуючи посмішку, нагадала слузі про лист Ріанна.

Старий ельф завмер, а потім обережно поклав на стіл срібну тацю, прикрашену хитромудрою в'яззю. На ній лежали три конверти. Три!!! Не важко було здогадатися, що матово-чорний конверт містив послання від вампірів. Хоч як цікаво було Ріанні дізнатися, що ж хочуть від неї похмурі сусіди, витончена рука завмерла над двома іншими конвертами. Від одного з них виходило ледь помітне неонове світіння: Ріанна відразу здогадалася, що це послання від її єдиної подруги, від Катріель, Королеви ельфів. А ось третій конверт - білосніжний, прикрашений блискучою печаткою і золотими вензелями - був посланням від самого Короля.

З Катріель Ріанна часто обмінювалася то повідомленнями, то миленькими подаруночками. Хоча буде правильніше сказати, що це Катріель засипала Ріанну подарунками. То на порозі будинку знаходили коробку з неймовірно красивою сукнею з шовку, здобутого у фейрі. То це була крихітна квітка у витонченому горщику. То щедро інкрустована коштовностями шкатулка, до верху набита кремами, пудрами і шампунями. Про призначення багатьох з них юна ельфійка лише здогадувалася. І хоч у корисності подарунків Королеви дуже сумнівалася, незмінно раділа, немов дитина. Ріанна не була настільки романтичною особою, як ніжна Королева. Тому відправляла в подарунок то крихітний кинджал, зроблений нею власноруч. То настінне панно зі срібних ниток, яке в разі небезпеки перетвориться на грізні пастки.

А що стосується листа від Короля...

Це була перша звісточка від її друга дитинства з дня коронації Королеви Катріель. Майбутній Король Ельфів і Ріанна, його вірний бойовий товариш і генерал ельфійської армії, виросли разом. І навіть після того, як чоло ельфа Хейяна увінчав Королівський вінець, були майже нерозлучними. Ріанна давно зрозуміла, що безмежно закохана в друга дитинства. Але, як би боляче їй не було, прекрасно розуміла, що в неї немає жодного шансу завоювати любов царственого ельфа. Ні-ні, Король любив її щиро й ніжно, але лише як молодшу сестру.

І це, мабуть, ранило прекрасну войовницю ще більше. Можливо, саме тому вона, пославшись на те, що була єдиною спадкоємицею аристократичної сім'ї і господинею одного з ельфійських замків, вважала за краще покинути королівську службу.

Тож можна зрозуміти її здивування, коли майже через півроку тиші і забуття вона отримала одразу два листи від Короля і його Королеви.

Вона занесла руку над тацею, роздумуючи над тим, який із листів відкрити першим. Не можна сказати, що вона хвилювалася. Швидше, відчувала неясне занепокоєння. Роки, проведені в палаці і на полі бою вкрай загострили її інтуїцію. Неспроста вона отримала відразу три листи!

Сонячний промінь прослизнув крізь кришталеве скло одного з п'яти високих вікон і на мить засліпив ельфійку. Її рука від несподіванки здригнулася й опустилася на тацю. Спочатку Ріанна відчула під долонею шовковистий папір, від дотику до якого залоскотало кінчики пальців. А потім, коли промінь, що розпустувався, ковзнув далі, на стійку зі зброєю, побачила, що її рука завмерла на листі Королеви.

Ріанна посміхнулася. Чи то від полегшення, чи то від того, що майже не сумнівалася в тому, що Королева наклала на свій лист невеличке закляття, заздалегідь потурбувавшись про те, щоб саме її лист було прочитано першим. У цьому була вся Катріель - весела й пустотлива, вона, однак, нічого не пускала на самоплив. Навіть таку дрібницю, як звичайний лист.

Але усмішка випарувалася з обличчя ельфійки, щойно вона розкрила конверт.

«Ріанна! Благаю тебе! Перед тим, як говорити з Королем Ельфів, приділи хвилиночку мені. Твоя любляча подруга, Кеті»

І це все?! Ріанна здивовано вдивлялася у два рядки, написані рівним, каліграфічним почерком. Королева ніколи не була такою короткою! Ельфійка навіть аркуш перевернула на інший бік: чи не пропустила чого? А де ж розлогі листи на два-три аркуші? І від руки намальовані зображення рослин?

Ріанна подумки вимовила заклинання і подула на аркуш паперу: крихітні іскорки застрибали по аркушу. Але ніякий прихований текст не проявився. Тоді Ріанна подивилася на лист проти сонця... Все так само - два рядки лаконічного тексту. Навіть залишки чаю вилила на аркуш. Хіба мало, яку магію могла застосувати Королева, щоб приховати якусь інформацію. Підпалила - теж нічого.