Розділ 8

Поліна ніколи б не подумала, що після фіктивної угоди її серце почне так небезпечно реагувати на Артема — на його усмішку, голос, погляд, який іноді здавався надто ніжним для їхньої домовленості. Але цей ранок усе в ній змінив.Вони вийшли з квартири разом — Артем мав підвезти її на роботу. Поліна, тримаючи в руках коробку з новими пряниковими ескізами, зиркнула на нього крадькома.

— Ти можеш так не дивитися? — буркнула вона.

— Як так? — удав здивування Артем.

— Наче… — вона запнулася, — ніби ти мене реально кудись там… кохаєш.

— А може, так і є? — усміхнувся він куточком губ.

— Артем…

— Жартую. Не нервуйся. Чи… не зовсім жартую.

Вона пирхнула, але щоки зрадницьки гарячіли.

***

Єгор спостерігав за ними з власної машини, що стояла через дорогу. Його долоні нервово стискали кермо.

— Я зроблю все, щоб порушити цю ідилію., — пробурмотів він. 

У машині дорога м’яко пливла під колесами. Поліна мовчала, але її пальці нервово крутили край стрічки на коробці.

— Чому ти така тиха? — запитав Артем.

— Єгор дивно на нас дивиться. Ніби, хоче щось зробити лихе...- сказала Поліна

Артем зітхнув.

— Все буде добре. Я не дозволю  йому це зробити.- сказав Артем.

Поліна підвела погляд і зустріла його очі, серце почало стукати сильніше.

Дівчина зайшла в кондитерську. Аромат ванілі, карамелі та теплих булочок одразу обійняв її. Але настрій усе одно був збитий.Та коли через декілька годин двері прочинились — і Артем зайшов, тримаючи у руках її улюблений чай з бергамотом — світ став м’якішим.

— Я подумав, тобі потрібна перерва, — сказав він.

— І ти приїхав сюди… просто так? — здивувалася вона.

— Просто так, — повторив він і поставив стакан. — І тому що хочу бути поруч.

Поліна відчула, як щось у ній тихо ламається, поступаючись теплу.

— Артем, ми домовилися, що…

— Я знаю, — перебив він. — Але я не можу зупинити те, що починаю відчувати.

Вона завмерла.

— Скажи щось, Поліно..- сказав хлопець, все ще тримаючи   стаканчик з напоєм в руках.

— Я… я боюсь, — прошепотіла вона. — Бо це не було частиною плану.

— Почуття ніколи не частина плану.

Їхні пальці торкнулися — обережно, невпевнено, майже випадково… але обом цього було замало.

І саме в цей момент Єгор стояв за вітриною, непомітний серед перехожих.  Його погляд потемнів. Він відчував, що втрачає контроль над тим, що вважав своїм правом — успадкувати фірму. І він не збирався здаватися без бою. А всередині кондитерської Поліна й Артем стояли надто близько, аби чути небезпеку за склом. Їхня фікція починала розмиватися в щось зовсім інше. І, здається, обидва вперше цього не боялися.

Дякуюємо,  що ви  з нами. Ваша ІРЕН ВАСТРО І МИРОСЛАВА ТРОЯНДСЬКА