Розділ 6

Ранок починається з дощу, що шумить за вікном. Настрій одрузу падає, але новий день ніхто не відміняв. Крокую у ванну і вмившись та зробивши ранкові процедури нарешті відчуваю себе   трохи краще. Швидко збираюся і крокую на роботу. Але під будинком на мене чекає знайоме авто. З нього виходить Артем з парасолькою.

-Ваше таксі подане.- каже всміхаючись та підходячи до мене.

-Дякую звісно, але я здається нікого не викликала.- кажу я вмощуюсь в салоні авто.

-Знаю. Але погода бажає кращого, та й нам потрібно до дідуся заїхати. Зранку телефонував, прохав, щоб ми вдвох приїхали.- каже хлопець заводячи авто.

-А. Ну  тоді  добре. Що не зробиш заради дідуся.- кажу ятрохи розчаровано.

- До речі, там сюрприз на задньому сидінні. Для тебе.- каже хлопець, дивлячись то на дорогу, то на мене.

-Який?- кажу я і дивлюся на заднє сидіння.

А там невеличка коробка в якій кава та смаколики.

-Дякую, за каву.- кажу я смакуючи напій.

-Це  ще не все. Там ще один пакет.- каже він.

Заглядаю за сидіння і бачу невеличку баночку, в якій плаває рибка.

-Ухти! Яка гарна! Я в дитинстві завжди мріяла про акваріумних рибок.- кажу я милуючись подарунком.

-Це золота рибка. Щоб виконувала твої заповітні бажання. Я знаю, що в тебе сьогодні День народження.- каже він.

-Звідки?- питаю здивовано.

-Соцмережі.- каже він всміхаючись.

-Ясно. Так мені сьогодні знову 18. Стала на рік розумнішою.- кажу я розглядаючи подарунок.

-І гарнішою.- каже Артем кидаючи на мене погляд.

-З цим можна посперечатися. Але дякую за комплімент.- кажу я.

-То як плануєш святкувати?- цікавиться хлопець.

-Навіть не знаю. Ввімкну обігрівач на повну, увімкну якийсь фільм і буду їсти щось смачненьке.- кажу я мрійливо.

-Ну, це вже мрії якоїсь бабці, а не 18 річної знову.- каже сміючись хлопець.

-Чомусь немає настрою. – кажу я.

-Це можна виправити. Пропоную зустріч у теплій атмосфері.- каже він.

-А хто буде на тій зустрічі?- цікавлюся я.

-Ти, я,можливо наші друзі.  Якщо захочеш.- пропонує хлопець.

-Добре. Я подумаю.- кажу я, смакуючи каву.

-Подумала? Тоді о 7 вечора, я тебе заберу з дому і поїдемо відпочивати.- каже Артем.

-Ну, добре. Ти й мертвого переконаєш.- кажу я.

-Ось ми вже й приїхали. Цікаво, що там хотів дідусь?- каже Артем задумливо.

-Зараз дізнаємось.- кажу я і ми заходимо в лікарняний коридор.

Артем бере мене за руку і ми заходимо в палату.

-Привіт, дідусю.- вітається онук.

-Привіт, привіт, молодь. Я дуже радий, що ви прийшли. Я тут трохи подумав і вирішив, що хочу передати свою фірму тобі. Але ви маєте одружитися найближчим часом.- каже старенький.

-Що? Дідусю, я розумію, що в тебе життя перед очима пролетіло, але не треба бути таким категоричним.- каже Артем.

-Мені доповіли, що через Єгора мало не загинула дівчина. А ще вона була від нього вагітною, але зробила аборт. Тому я йому більше не довіряю. На відміну від тебе. Я бачу, що ви можете створити сильну родину, що ви поважаєте та кохаєте одне одного.- каже Дмитро Іванович.

-Почекай, почекай. Ми просто ще зовсім недавно почали зустрічатися.- заперечує Артем.

-Я з твоєю бубусею одружився через тиждень знайомства, бо почалася війна. І ні дня не шкодував про це. Тому думайте молодь. Даю вам тиждень на роздуми.- каже він.

Я весь цей час намагаюся перетравити цю інформацію і зрозуміти, що робити далі.

Артем кидає на мене погляд.

-Ми подумаємо над твоєю пропозицією.- каже Артем.

-Думайте.- каже дідусь.

-Вибачте, але у вашого дідуся зараз процедури.- каже медсестра, що заходить в палату.

-Добре, ми вже йдемо.- каже Артем і ми виходимо на вулицю.

Вже в машині дивимось одне на одного.

-І що це було? Яке весілля?- кажу я голосно.

-Так, це несподівано, але…- каже Артем.

-Яке мже бути але…- кажу я.

-Скажемо дідусю, що ми не готові, ще одружуватися і все.- кажу я.

-Поліно, зрозумій, що це може бути мій шанс отримати фірму.- він обережно бере мене за руку.- Я ж не прошу тебе йти зі мною в ліжко. В нас може бути і фіктивний шлюб.- каже він дивлячись в мої очі, від чого  по тілу біжать мурахи.

-Я не знаю. Навіщо це мені, Артеме? Це зайві проблеми. Це продовження брехні.- кажу я.

-А ще власна кондитерська вже зовсім скоро.- каже він заманюючи мене в пастку.

-Незнаю. Треба подумати.- кажу я.