Розділ 5

Ми заходимо до палати дідуся Артема. Хлопець тримає мене за руку, але зайшовши всередину, відпускає руку і обнімає мене за талію.

-Привіт, дідусю.– питає Артем в дідуся, що виглядає блідим, лежачи на ліжку.

-Доброго вечора.- вітаюся я трохи несміливо, відчуваючи чіпкий погляд очей дідуся.

-І вам доброго вечора молоді люди. Вирішили старого провідати? Дуже радий. Артеме, може познайомиш зі своєю супутницею.- прохає дідусь не зводячи очей від нас з Артемом.

- Так, звісно. Дідусю, це моя дівчина – Поліна. Поліно, а це мій дідусь Дмитро Іванович.- знайомить нас хлопець.

-Дуже приємно.- кажу я.

-І мені приємно, що наш розумник, нарешті стає серйознішим і зрозумів, що самотність ще нікому добра не зробила.- каже Дмитро Іванович.

-Можливо ти й правий дідусю. З тих пір, як ми зустрічаємось з Поліною, мої дні наповнені радістю.- каже Артем дивлячись на мене.

Чомусь дивлячись на нього мені здається, що ці слова правда, а не брехня. Але швидше за все мені хочеться, щоб так було, а ніж так є насправді.

-Дідусю, як ти себе почуваєш?- питає Артем.

-Не дочекаєтесь! Є ще порох в порохівницях!- каже цей милий дідусь, чим викликає у мене посмішку.

-А чим ви займаєтесь, Поліно?- цікавиться родич Артема.

-Я –кондитер і пекар в одному флаконі. – кажу я.

-Працююєте?- питає далі дід.

-Так, в пекарні. Але мрію відкрити власну кондитерську.- кажу я.

-Це добре, що мрієте. Бажаю, вам отримати, те, що ви так хочете.- каже дідусь.

-Артеме, не покличеш медсестру, щось мені ця подушка не зручна.- прохає він.

-Добре. Зараз покличу.- каже Артем і лишає мене саму з його дідусем.

-Поліно, я  бачу, що мій онук не зводить з тебе закоханого погляду. Не можу поки хрозуміти, що відчуваєш до нього ти, але прошу дати шанс для розвитку ваших стосунків. Мій онук дуже гарний хлопець і буде дуже прикро, якщо ти його образиш.- каже Дмитро Іванович серйозним тоном.

Я не встигаю відповісти, як заходить медсестра з Артемом.

-Вам краще залишити пацієнта, йому потрібно більше відпочивати.- каже медсестра і ми виходимо з палати попрощовшись зі стареньким.

Виходимо з лікарні і сідаємо в Артемове авто.

 -Про що тобі говорив дідусь, поки мене не було?- цікавиться Артем дивлячись в очі.

- Якщо коротко, то побажав удачі нашим почуттям.- кажу я.

-Ясно. Тобто сьогодні ми впоралися.- робить він свій висновок.

-Мабуть так.- кажу я дивлячись у вікно перед собою і все ще відчуваючи його погляд на собі.

-Тоді, поїхали, я тебе відвезу додому.- каже хлопець.

-Ні, не додому. Мені ще в супермаркет треба, продуктів купити. Я тобі покажу, де зупинити.- кажу я втомлено позіхаючи.

-Добре.  Як скажеш.- каже він і заводить двигун і вмикає радіо.

-Ось тут зупини.- кажу я коли ми проїджаємо супермаркет біля дому.

Артем спиняється і виходить з авто зі мною.

-Може тобі допомогти?- питає.

-Та, ні. В тебе мабуть багато справ, тому їдь, я сама впораюсь.- кажу я.

-Нехай це буде подяка, за сьогоднішній похід до лікарні.- каже він.

-Добре. Тоді ходімо.- кажу я і ми заходимо до супермаркету.

Як виявилось закуплятися з Артемом весело і десь через 20 хвилин ми вже на касі.

-Давай я понесу кошик.- каже він і йде на касу і оплачує товар.

-Я поверну тобі гроші.- кажу я коли ми виходимо на вулицю.

-Не треба. Краще пригостиш вечерею. Давно не їв домашньої смакоти- каже хлопець, усміхаючись наче хитрий кіт.

-Хлопче, а ви в роль не увійшли надто сильно?- питаю напівжартома.

-Все можливо.- каже ніби теж жартуючи.

-Тебе там вдома ніхто не чекає?- питаю я.

-Ні. Лише папери і порожній холодильник.- каже жалібно.

-Ну, добре. Але будеш допомагати готувати.- кажу я.

-Чим зможу, допоможу.- каже підморгуючи.

Від нашого спілкування чомусь відчуваю, як моє серце починає сильно стукати в грудях.

Приїхавши, піднімаємось до квартири, де Артем несе важкі пакети.

-Куди нести пакети?- питає він роззуваючись.

-На кухню, віднеси. Дякую.- кажу я йдучи за ним.

-Можна я похазяйную і поставлю чайнк.- питає Артем.

-Постав, а я зараз прийду.- кажу я.

Швидко переодягнувшись і помивши руки я приходжу на кухню, де бачу Артема, який щось дивиться в телефоні.

-То, що  будемо готувати?- питає він, побачивши мене.

Розказую йому свій список і ми починаємо готувати. Насправді, як виявляється дуже весело, якщо твій колега, ще той жартівнк.