Розділ 4

Майже до ранку ми з Кірою (так виявляється звати дівчину). Ми розмовляли про її не легке життя.  Вона рано залишилася круглою сиротою, під час навчання познайомилася з хлопцем, вважала, що в них справжнє кохання, але виявилось, що все це самообман. Коли вона завагітніла, то він сказав їй, що їм ще рано бути батьками і вмовив її  на аборт. А поки дівчина була в депресії від скоєного зрадив з її подругою. От таке конфеті. Вислухавши її я порадила їй знайти відпустити цю ситуацію і почати новий аркуш в житті. Як виявилось вона навчалася на секретаря-референта, тож я запропонувала їй знайти  роботу. На тому й вирішили і лягли спати.

Ранок як завжди почався з будьльника. Неохоче піднявши очі від втоми я піднялася і пішла в душ. Зробивши ранкові процедури я застала свою нову подругу Кіру за приготуванням сніданку.

-Доброго ранку.- привіталася я.

-І тобі доброго ранку. Я приготувала бутерброди і зварила кави.- каже Кіра.

-Дякую. Давай снідати.- кажу я, запрошуючи її до столу.

-Які плани на сьогодні?- цікавлюся я.

-Буду шукати роботу. Поїду додому і штурмуватиму сайти з пошуку роботи.- каже подруга.

-Молодець. Тобі потрібно почати все з початку. Якщо буде потрібна допомога – звертайся.- кажу я.

-Дякую, ти мене вчора дуже підтримала. Ти буквально мені життя врятувала. Доречі, щодо того хлопця, що не зводив з тебе закоханого погляду: це твій коханий?- цікавиться Кіра, смакуючи каву.

-Ні, я ж тобі казала, що це просто знайомий. Нас познайомили, але ми не пара. Просто доля нас іноді зводить час від часу.- кажу я.

-Зрозуміло.Значить мені просто здалось?- питає вона.

-Мабуть так. То що поїхали? – питаю я і йду збиратись на роботу.

Ми виходимо з Кірою з будинку і кожен йде по своїх справах. Обмінюємось телефонами і вирішуємо, що будемо спілкуватися.

****

Від роботи мене відволікає звук мого мобільного.

-Алло.- кажу я.

-Алло, Поліно, це Артем. Дзвоню дізнатися, як твої справи? Як голова?- питає він.

-Дякую, все нормально. А звідки в тебе мій номер?- питаю я.

-Попросив у спільних знайомих. Я розумію, ти зараз напевно зайнята, та можливо в обідню перерву ми зустрінемось?- цікавиться хлопець.

-Ну, я не знаю. Для зустрічі є якась вагома причина?- цікавлюся я.

-Можна й так сказати. Давай зустрінемось в кафе, навпроти пекарні.- пропонує він.

-Ну, добре. – здаюся я.

-Тоді до зустрічі.- кажу  Артем.

-До зустрічі.- відповідаю я і чомусь посміхаюся.

Обіня перерва настає швидко, адже замовлень дуже багато. Втомлена і заклопотана я заходжу в кафе, де мене вже чекає Артем.

-Привіт.- кажу я.

-Привіт. Що замовиш?- цікавиться той.

Зробивши замовлення Артем чомусь нервово перебирає пальці.

-Щось сталось?- питаю я.

-Так. Поліно, ти не погодишся стати моєю дівчиною.- каже він, а я мало кавою не давлюся.

-Що? Тобі, що теж вчора букетом в лоб потрапило?- кажу я.

-Ні. Вислухай мене. Дідусь хоче віддати нашу фірму моєму пихатому братові, а мене вважає не серйозним, бо я не мав ще жодних серйозних стосунків.- каже він.

-А я тут при чому?- питаю я.

-Ми з тобою вже знайомі, тому могли б зробити вигляд, що зустрічаємось. Тим паче доля і так влаштовує неочікувані зустрічі.- каже Артем.

-Ти з глузду зїхав.- кажу я.

-Поліно, це будуть фіктивні стосунки. Я можу тобі за них платити. Але прошу мені допомогти.- каже він, дивлячись на мене з благанням.

-Може ти когось іншого знайдеш?-  кажу я.

-В мене немає на це часу. То як, ти згодна?- питає він з надією, дивлячись на мене.

-Мені потрібно подумати.- кажу я.

-Добре. Дам тобі кілька днів на роздуми.- каже Артем і ми закінчуємо обід і виходимо на вулицю.

-Дякую, за обід.- кажу я.

-Будь ласка.- каже він і всміхається.-Тебе провести?- цікавиться він.

-Ні, не треба!- кажу дещо емоційно, згадуючи, як Аріна пускала свою слину на цього хлопця.

-Невже я такий страшний, що зі мною страшно показатися на роботі.- сміється Артем.

-Та, ні. Просто… Все давай, я побігла.- кажу я і швидким кроком йду в бік пекарні.

****

-То, що ти йому відповіси, якщо він зателефонує?- цікавиться Віка.

-Я навіть не знаю, Вікусь. З одного боку навіщо мені воно треба, а іншого – зароблю гроші для своєї кондитерської.- кажу я.

-Так, то воно так. Але  ти не будеш вільною.Матимеш ходити на якісь зустрічі, фіктивні побачення.- каже подруга і я розумію, що вона озвучує мої думки.

-Отож бо й воно.  Ой, почекай, здається хтось в двері дзвонить. Передзвоню.- кажу я і йду відчиняти двері.