Розділ 2

-Так, мамо. Я ж тобі пояснила. Так, цей кавалер мені не сподобався. Він нахаба, який з перших хвилин зустрічі мене мало не прибив. Ні. Нічого він не милий і не привабливий. Я за багатством не женуся. Ні. Більше я з ним зустрічатися не буду. Крапка.- кажу я грізно мамі в трубку на її слова, про те, що я маю ще раз піти на побачення з хлопцем.

-Доню, за один раз складно зрозуміти людину. Сходіть ще раз на побачення.- просить мама.

-Ні, мамо. В мене багато роботи і в мене не вистачає часу на ці дрібниці.- кажу я доходячи до роботу.

-Добре. Давай ти трохи видихнеш і трохи подумаєш до вечора.- каже мама і відключається.

-Мамо, ні!- це кажу вже собі, бо мама відключилася.

-Що знову, мама?- питає  подруга.

-І не говори. Одну зустріч пережили, і знову просить піти на ще одне побачення.- кажу я.

-І як побачення, до речі? Він хоч симпатичний?- цікавиться подруга.

-Зараз усе тобі розкажу.- кажу я і ми йдемо до нашого улюбленого робочого місця.

Півгодини минає в розмові про мій вчорашній вечір.

-Ох і цікавий в тебе був вечір, подруго.- каже сміючись Віка.

-І не кажи.- кажу я сміючись з нею.

-Дівчатка, доброго ранку, - вітається з нами Марина Євгенівна.

-І вам доброго ранку.- вітаємося ми з нашою директрисою.

-Дівчатка я вирішила розширити наше виробництво. Я буду вікривати ще декілька пекарень по місту. Тому я прошу тебе, Поліно перейти до іншої нашої пекарні, в центрі.  Я знаю, що ти можеш випікати не лише випічку, але й торти, тому хочу тобі запропонувати випікати їх на замовлення. На весілля, Дні народження іт.д. А тут я залишу Вікторію. Якщо ви обидві не проти.- каже директорка.

Ми з Вікою шоковано перезираємося.

-Я не проти.- каже Віка, мене штовхаючи шоковану в бік.

-Я навіть не знаю. Чи справлюся. Я звісно ніколи не пекла торити на замовлення…- кажу я.

-Я впевнена ти впораєшся.- зупиняє мій монолог директорка.- Завтра чекатиму на твою відповідь. Але я на твоєму місці погодилася. Зарплатня там буде трохи більша, аніж тут, тож…- каже Марина Євгенівна.

-Добре. Я згодна.- кажу я і директорка задоволено всміхається.

-Дуже добре. Тоді  в обід поїдемо в пекарню в центрі, я розповім тобі всю нюанси.- сказала директриса.

-Як скажете.- кажу я і вона йде.

-Ухти! Невже я й справді буду тут головним пекарем? А ти? Ти зможеш пекти торти для багатіїв і назбирати на власну кондитерську.- каже Віка.

-Побачимо, що з цього вийде.- кажу я.

До обіду почиваюся як на голках, нервую, все валиться  з рук. І от нарешті настає час «Х». Ми з директрисою їдемо на її авто до пекарні.  Тут навколобізнесцентри та фірмові магазини, кафе та ресторани. Помічаю серед них дуже гарну пекарню. Заходимо  всередину. Нас зустрічає  висока довгонога, модно одягнена дівчина.

-Доброго ранку, Марино Євгенівно.- вітається вона з начальницею.

-Доброго ранку, Аріно. Познайомся, це наша пекарка, що буде тепер тут працювати. Поліно, а це Аріна адміністраторка. Вона керує пекарнею та всім персоналом. Всі замовлення будеш отримувати через неї. Ходімо покажу твоє робоче місце. Завтра ти приїдеш на роботу вже сюди.- каже директорка.

-Гаразд.- кажу я і думаю. Чи правильно я вчинила…

****

-То, як тобі  робота?- питає Віка.

-Як тобі сказати. З одного боку мені подобається сам процес приготування торту, продумування його деталей. Але мені не подобається відношення цієї  видри адміністраторки до процесу приготування торта. Вона вже стільки крові мені випила, а я ще тільки 2 місяць тут працюю!- кажу я.

-То може з нею потрібно на пряму поговорити? Чого вона до тебе присіюється? Чи Марині Євгенівні сказати?- пропонує подруга.

-Та ні! Поки нехай все буде так, як є. А в тебе, як справи? – цікавлюся я.

-В нас усе добре. Взяли нову помічницю на моє місце. Нормальна дівчина. Співпрацюємо. – каже Віка.

-Я рада за вас. За мною хоч іноді сумуєш?- питаю тужливо.

-Звісно сумую. Давай на вихідних зустрінемось і сходимо в кафе.- пропонує подруга.

-Давай. – кажу я радісно.

-Тоді зідзвонимось.- каже подруга і ми закінчуємо розмову.

-Поліно, підійдіть будь ласка до приймальні.- кличе Аріна мене.

Йду і бурчу собі щось під ніс, коли з кимось зіштовхуюсь, зразки робіт розсапаються по підлозі. Нахиляюсь, щоб їх зібрати, хтось нахиляється мені допомогти, відчуваю знайомий запах парфумів.

-Знову ти?- дивуюся я.

-Те ж саме хотів сказати я.-каже Артем.

-Що ти тут робиш? Це що продовження побачень від наших родичів?- шепочу, щоб не почула Аріна.

-Ні. Я тут по справі. Мама попрохала замовити торт бабусі на День народження.- каже хлопець.