Розділ 1

Я як завжди поспішаю на свою улюблену роботу, а саме роботу пекаря у не величкій пекарні на розі, що має назву «Смачна випічка». Сюди я влаштувалась післязакінчення університету харчових технологій. Готуватии смакоту я люблю і починати з чогось треба, але все ж таки мрію про власну кондитерську, де я б випікала смачнючі торти та тістечка, круасани і ватрушки, улюблені пиріжки моєї мами – з маком та ще  багато всякої смакоти. Але поки так. Марина Євгенівна – наша директриса і дуже мила жінка. Їй уже під 70, але вона ще тримає все в своїх руках, встигає всім керувати, уважна до проблем кожного члена колективу, тому ми її дуже всі любимо та відносимось з повагою.

-Доброго ранку!- вітаюсь я з усіма, заходячи в пекарню.

-Доброго ранку!- вітаються зі мною.

-Привіт, подруго.- вітаюся я з подругою і колегою Вікою.

-І тобі привіт, Полю.- каже мені вона.

-Як справи? Як настрій?- цікавлюся я перевдягаючись.

-Все добре. А в тебе? Бачу ти сьогодні в гарному настрої.- каже вона, теж перевдягаючись.

-Так. Доки його ніхто не зіпсував.- кажу я.

-Це так. Що там мама?- цікавиться подруга.

-Мама, ще та вигадниця. Вчора телефонує і каже, що їй погано. Приїджаю до неї. А вона знову завела свою пісню про те, що вона вже в моєму віці була одружена з моїм батьком, а я в свої 20 навіть ні з ким не зустрічаюсь.- кажу я.

-А ти їй?-питає подруга.

-А що я? Сказала, що спочатку хочу пожити для себе, а потім вже створювати родину. Натомість вона розплакалась і сказала, що якби тато не помер, то вона б не так за мене переживала. А так – вона дуже хоче, щоб я була захищеною, щоб в мене був  той, на кого я б могла завжди покластися.-розказую я, замішуючи тісто.

-Але кохання не приходить на замовлення, - каже Віка.

-От і я ій кажу. А вона мені сказала, що вона вже домовилась з одною свахою, і вона для мене знайшла хлопця. Сьогодні увечері зустріч!- кажу я емоційно.

-Ого, яка в тебе мама швидка! То в тебе сьогодні побачення?- сміється подруга.

-Можна й так сказати. Не хотіла засмучувати маму. Сходжу на одне побачення. Скажу, що нам не по дорозі і все. Вільна.- кажу я.

-А якщо хлопець тобі сподобається?- питає подруга.

-Це навряд.  Поки ще ніхто не зацікавив мене настільки, щоб я пішла з ним на друге побачення.- кажу я, роблячи красиві фігури з тіста.

-Що ж це буде цікаво. Розкажеш, як пройшло.- каже подруга.

-Це завжди будь ласка. А як там твій Ромео?- цікавлюся я.

-Сьогодні у нас побаченння. Сказав, що буде щось особливе. Тому чекаю з нетерпінням. Ми вже 2 роки разом з Віталієм і мені здається, що мене очікує пропозиція.- каже подруга і мрійливо виставляє руку, ніби милується на невидиму каблучку.

-Добре, якщо так.- кажу я.-Я буду невимовно за вас рада.- кажу я і ставлю форми до печі.

****

В цей час в одному з офісів нашого міста сиділо два другу та вели таку розмову.

-Як справи, друже?- цікавиться мій друг Сергій.

-Нормально. Могло б бути краще, якби дідусь не напосів.- кажу я.

-Тобто?- питає друг.

-Знову розмова про одруження та онуків. А бабуся  з мамою, сказали, що сьогодні я маю піти на побачення з дівчиною, що є онучкою їх старих знайомих.- кажу роздратовано.

-Ха,ха, ха. Та Ти що? – Сергій сміється.

-Отож. А мені не смішно. Бо дідусь сказав, що якщо я не погоджуся, то передасть право на управління своїє компанії, онуку своєї кузини Людмили.- кажу я.

-Це той, що пихатий як індик?- уточнює друг.

-Так, це той самозакоханий  Єгорчик, що завжди має гарну репутацію, і готовий тебе десять разів опустити  в розмові в бруд.- кажу я.

-Оце вибір, без вибору.- каже друг.

-Отож.- кажу я.- Тому сьогодні увечері йду знайомитись з онучкою моїх пращурів.- кажу я.

-Удачі, друже.- підбадьорює друг.

-Дякую. Вона мені знадобиться, для того, щоб змусити дівчину красиво від мене піти.- кажу я продумуючи свій хитрий план.

****

Вечір настає непомітно. Сьогодні я  працюю до 7, тому привівши себе трохи в порядок, прямую в бік кафе, де маю зустрітися з якимось Артемом. В дверях я зіштовхуюсь з якимось хлопцем, що говорить по телефону і не бачить мене позаду, не притримує двері, які вдаряють мені в лоб, бо я теж в цей час розмовляю з  подругою, що каже мені останні настанови перед побаченням.

-Ай, ти взагалі, бачиш, що за тобою люди йдуть?- кричу я хапаючись за голову і вимикаючи мобільний.

-А ти чому не дивишся під ноги? В мене позаду очей немає!- каже цей красунчик в чорному пальто.

-Тому, що  в мене взагалі-то руки були зайняті!- кажу я.

-Добре, пока жи, що там в тебе.- підходить і своїми теплими руками торкається моїх рук, що труть гулю.

-Зараз попросимо принести лід. Прикладеш і все буде добре.- каже зовсім близько.