3.2

Поряд з Аланом, Феліція ніяковіла. Його галантність, дотики, що обпалювали шкіру… То все збивало з пантелику, особливо, якщо згадати: всього декілька годин тому вони лежали поруч. Вампір завіряв у коханні беззаперечному й вічному, як він сам. Нашіптував їй компліменти, розказував як він щасливий — нарешті зустріти свою призначену й потонути в її обіймах, як у теплих водах моря. Десятки, а може й сотні, очей проводжали Феліцію до трону вампірів. Вона відчувала їх голод, їх спрагу й нестримне бажання втамувати базові інстинкти мисливців.

Може тому дівчина застигла біля сходинок, як громом вдарена. По спині пробігли сироти від страху, від того, що вона збагнула: світ змінився. Тепер Феліція сприймала його у нових відтінках емоцій, могла глибше дивитися на кровопивць.

Алан стиснув руку на її талії.

— Що сталось? — спитав він, роззираючись. — Ти відчуваєш якусь небезпеку?

Вона похитала головою й нервово ковтнула. Феліція дозволила Алану провести себе до трону, допомогти їй сісти поруч з ним. І, зрештою, коли глава клану зайняв своє законне місце, вампірський люд випрямився. Старі традиції етикету, що ще існували у далекі часи, ніяк не викорінювались у вампірів, хоч й нині нові роки. Пишна зала, як завжди, виглядала помпезно. Вампіри завмерли в очікувані слова володаря.

— Вам напевно цікаво, — Алан стиснув тростину в руках й поморщився, — чому я наказав прийти сюди.

Король випрямився, підвівся й ступив декілька кроків вперед.

— Сьогодні я маю новину, що повністю змінить наш клан, — продовжив він, окинувши вампірів поглядом.

 Здавалось, що кожен ставав перед главою клану у всій своїй красі — грішній, потворній, з легкими нотками крові й витонченості довгожителів. Феліція підмічала не раз: більшість з них красиві, владні й гордовиті. Некрасивих кровопивць не буває, є тільки скалічені. Ті, кому не вдалось вибратися з лап полювальників або їх жертви вміли боротися за своє життя. Вона ніколи не задумувалася за весь час перебування у новій реальності — скільки людей гине від темного народу кожного дня? Законами написано: людське життя дорогоцінне, просто так марнувати його не можна. То й же орден мисливців якось відстежує жертви й знаходить клани, але смертні гинуть. Вампіри повинні вживати тваринну кров, або ж донорську. Хтось навіть має «добровольців» які погодились на таку участь. Вона завмерла, коли відчула чиєсь бажання скуштувати її нектару життя.

Глянувши серед кровопивць, Рейтан швидко знайшла нахабу. То був високий вампір з довгим світлим волоссям.

«Хтось з баронів, — подумала, стиснувши підлокітник крісла. — Так відкрито бажати обраницю володаря можуть тільки відчайдушні».

Вона знала, що хтось слідкує за поведінкою в клані. Хтось з людей павука має дар читання намірів. От тільки хто? Це таємниця закрита за сімома дверима.

Тим часом Алан витримав тишу, немов збирався з думками.

— Маю скорботу повідомити вам, що клан нині залишається без нащадків, — холодно проказав володар й підняв руку до верху, зупиняючи гомін натовпу. — Мій онук виявився байстрюком. Жінка, що його народила свідомо обманювала нас довгими роками. А мій син… Що ж, поки його вирок — ув’язнення у фортеці клану.

— Ваша Величносте, — кинулась до сходинок Іда, — помилуйте! Помилуйте мою пані!

Її крики нагадував скавуління собаки. Феліція поморщилась й прикрила очі. Вона могла здогадуватись про інтриги вампірського клану, але щоб той, хто зруйнував її долю виявився байстрюком? Чужою кров’ю… Алан же вважав, що вона жива тільки через його так званого онука. Точніше — залишилась при пам’яті людській, лиш тому, що поруч з нею виявився родич її вампіра.

— Ваша Величносте! — продовжувала надриватися вампіриця. — Змилуйтеся над долею нещасної панни… Ви не знаєте…

— Мовчи, проклята! — Алан вдарив тростиною по підлозі. — Не смій казати нічого в захист пропащої! Радій, що твоє життя залишив. Заберіть її звідси! Не бажаю бачити цей тиждень при своєму дворі!

Переполох змішався з наказами й здивуванням. Феліції піднесли кубок з водою. Чезар сьогодні виявився уважним до її персони. Вона подумала, щоб їй це не вилізло боком. Так й сталося. Через декілька довгих митей, коли двері закрилися за охоронцями й Ідою. Алан видав:

— Задля безпеки клану, я прийняв важливе рішення: оженюсь!

Добре, що хоч Феліція встигнула проковтнути воду, інакше б захлинулась. Їй хотілось закричати: «Що ти в вампіра чорного коїш?». Втім, чоловік розвернувся й підізвав її підійти.

— Ваша нова королева! — проголосив він у цілковитій тиші. — Схиліться перед нею! Весіллю бути через тиждень, коли на небі виступить новий місяць. Тож нащадки з’являться. Влада клану вистоїть, переживе всі незгоди. Хай би хто там що не казав, і які б ритуали не творив!

Феліція протерла очі, надіючись на божевільну думку, а ні, то не сон, а реальність!

«Продовжиться його влада, ага… Якщо я його сьогодні не придушу тільки», — подумала дівчина, стримуючись.

Де Морвуд від себе її не відпускав. Тримав сильно, хоч ноги Феліції вже її не тримали. Він навіть не уявляв кого проголосив своєю нареченою, а вона не хотіла навіть думати про реакцію хранителів на цю комедію-виставу.