3.1

Чорні одежі, певно, прекрасно підкреслювали її настрій. Феліція йшла по замку, ступаючи по м’якій килимовій доріжці. Алан зненацька викликав до себе.

«Хотів показати мене своїм аристократикам знову? Чи пересвідчитись, що я жива?»

Джуліан йшов за нею тінню, не говорив нічого, але Феліція відчувала спиною його погляд. Клановий цілитель не те, що виглядав спантеличено, він то вміло маскував під своєю блідістю, наче його обличчя — камінь. Тільки вогник несправедливості, ревнощів палав у його очах, Феліції так й хотілось спитати: «Ну, що, готовий мене зі своїм королем ділити?».

Вампірів у замку виявилось багацько. Чезар розпоряджався слугами, скрізь метушня… Вампіри виглядали спантеличеними у своїх коштовних одежах, заходили до зали, звідки лунала стара й добра мелодія скрипок.

Феліція зупинилась й Джуліан ледь не врізався в неї. Торкнувся спини й став навіть на поділ довгої сукні. Маргарет, що доєдналась, тільки побачила призначену фиркнула. Сукню й прикраси обирала служниця, Феліція лиш попросила темні мереживні рукавички, щоб прикрити наслідки сну. Доторк Касіуса де Морвуда палав вогнем, нагадуючи про себе, змушуючи повертатись до сну.

— Обережніше, — прошипіла Маргарет, — зганьбиш нашу панну, володар тобі кістки на шиї перерахує.

Феліція підняла руку, змушуючи своїх попутників заткнутися.

— Що коїться? До чого такі термінові збори?

— Володар наказав, — сухо відповів Джуліан. — Хоче повідомити про якісь новини.

— Дивно…

Вона не стала казати, що декілька годин тому Алан про ті нові обставини не думав, він навіть не затнувся. А їй хотілось дізнатись що ж робиться в голові того чоловіка, з яким вона стала близькою. Навіть попри пережите де Морвуд залишився загадкою.

З бокового коридору щось шикнуло. Феліція помітила кістляву руку Едіт, що сховалася в темряві. Джуліан скривився, Маргарет насупилась, намагаючись розгледіти тінь, що ховалася за стінами.

— Зачекайте мене тут.

Феліцію не цікавили чужі погляди, відходячи, вона почула, як Джуліан ставить на місце якогось вампіра, котрий виказав невдоволення.

— Що таке? — прошепотіла призначена. — Давай швидше, Алан просив, щоб тебе вампіри не бачили.

— Унар просив передати, що нові темні сили вже оповили світ, — прохрипіла монстриця біля вуха, — він просив, щоб ти якнайскоріше опинилася у фортеці, хтось розгадав твою таємницю.

В горлі пересохло, а в голові запаморочилося. Декілька митей дівчина дихала важко, а потім вдала, що поправляє сукню й приводить себе до ладу, змахуючи невидимі пилинки.

— Мені здається, хтось хоче знищити хранителів, — продовжила Едіт, — дуже в повітрі полином запахло.

— Це неможливо, — ледь чутно видихнула призначена й прикрила очі.

«Проклята хранителька, — ковзнули у думках слова когось з трійки, — ти повинна спокутувати її гріхи. Ми повинні заплатити».

— Ви не безсмертні, — Едіт тихесенько хмикнула, — можете жити вічно, як…

Монстриця запнулась й затихла.

— Як вампіри, — тихо продовжила призначена й торкнулась рубінового намиста на шиї. — Саме це ти хочеш сказати?

Співбесідниця кивнула й подалась назад, повністю притиснувшись до стіни.

— Нова загроза, нова хранителька й прокляття, — додала Едіт. — Йди, володарко, кровопивці тебе зачекалися.

Не чекаючи відповіді Феліції, Едіт блискавкою ковзнула по коридору далі, ховаючись в лабіринтах замку.

— Ну, й де мій ангел? — пролунав знайомий голос у холі. — Де моя Феліція?

Нотки нетерплячості й роздратування донеслись до вух й змусили її затремтіти. Стиснувши руки в кулаки, дівчина вийшла. Всі вампіри, що затримались серед просторої кімнати — кланялись. Глава клану повільно зійшов зі сходів, тримаючись за поруччя. Він, як завжди елегантний й витончений у манерах, постукав тростиною по кам’яній плитці, а коли узрів врешті Феліцію — усміхнувся.

— Не соромся, кохання моє, йди до мене… Ближче!

Вампірський король й сам декілька кроків ступив на зустріч, взяв її долоню у свою й торкнувся губами мережива рукавичок. Як раз в те місце, де починався темний слід.

Феліція ледь не зомліла, а потім він повів її за собою до зали.