2.1

Феліція злякалась. Щиро не розуміла, що робить у кабінеті Касіуса де Морвуда. Наче тільки декілька хвилин заснула в обіймах Алана, задоволена близькістю, а тепер… Тепер опинилась у похмурій місцині. Феліція стояла посеред вишуканого кабінету і його власник дивився на неї пронизливим поглядом. Моторошні шрами на його обличчі змусили її відвернутися. Як дівчина не намагалась втекти, відчувала на собі увагу, хоч Касіус вигляду не подав, що помітив її.

— Ти знаєш, чому я тебе покликав, не випробовуй терпіння. Говори! — мовив чоловік, глянувши у вікно.

— Вони родичі. Аналіз крові підтвердив, — звітувала невідома Феліції жінка, — ще моя людина з Пантер декілька разів розпиляла суміш, запах якої відчувала тільки смертна.

— Смертна, що є родичкою полювальника, який сидить у наших темницях, — він всміхнувся, — чиста древня кров…

Невідома, одягнена в чорний балахон, поклонилась. Феліція відчула: жінка приховує страх. То видало ледь помітне тремтіння рук, обережний погляд на розтрощені речі, на розірвані сторінки, які лежали на підлозі. Алан розповідав, що батько його нестабільний. Вампіри дивувались припадкам його злості, різкими змінами настрою й перепадом до радості. Для людей подібне завершувалось лиш одним… Мало хто вижив, після того, як трапився на шляху Касіуса де Морвуда. Феліція з полегшенням зітхнула, коли виявилось — вона нині невидима примара. Дух. Не зважаючи на свою форму, у дівчини все одно в жилах стигла кров.

Батько відрізнявся від Алана тільки декількома сірими прядками у волоссі, причесаному й зібраному в акуратний маленький пучок. У нього не було настільки довгого волосся, як у сина. Вона бачила пил від статуй, який білими слідами малював візерунки на піджаку вампіра, на долонях свіжі рани, що потрохи загоювались. Вочевидь, він розтрощив фігури своїми руками.

Глянула на скромну панянку з брошкою павука на одязі. Срібляста оправа оздоблювала лапки комахи викладені темним камінням, з рядом рубінів, які утворювали червоні плями на тільці.

«Чорна вдова», — подумала дівчина.

Феліція пригадала, що бачила, як з кабінету Алана виходив вампір зі схожою брошкою. То був чоловік з білявим волоссям й червоними від голоду очима. Тоді ще Чезар назвав його Павуком.

«От… Знову прогалина в їх кланових титулах та ієрархії, що поробиш… Треба Джуліана завтра зловити й всі таємниці випитати».

Примарну фігуру ніхто не помічав, але й вона не могла бачити все: чисті листи на столі наче приховували таємниці. От при ній Касіус взяв ручку й занотував щось, а папір для неї залишився недоторканим.

— Продовжуй, — сухо мовив вампір — мені потрібна вона. Мені потрібна та призначена.

Невідома покірно кивнула.

— Забезпеч сумішшю з артефактів, з’ясуй, який саме запах відчуває, хай готують. Її родича — перевести в іншу камеру, вилікувати! Нам ще знадобиться його древня кров.

Він кинув піджак на крісло, поправив комірець сорочки. Персні на руці блиснули й Феліція підійшла ближче, щоб поглянути на чорну печатку з відтиском дракона, онікс та діаманти, золото й срібло кланового герба. Щось змусило доторкнутись до його руки, сповіщало: трапиться біда, якщо Феліція цього не зробить. Довелось загнати страх, прикрити очі. Касіус затремтів й поглянув перед собою, потім — пройшов крізь примарний силует.

— Ти мене порадувала, Магдо, — прошелестів його голос, — можеш бути вільною, обереш винагороду з великої сапфірової скрині.

Вона склонилась додолу, наче хотіла руками дотягнутись до підлоги. Та Павучиха не поспішала йти.

— Володарю…

— Кажи!

— Ваші жінки, — зробила паузу.

Феліція чітко бачила, як уважно Магда спостерігала за главою клану: з острахом дивилась на його руки, нервово стискала тканину плаття, затамовувала подих.

— Вони дуже засмучені смертю нащадків, — випалила на одному диханні, — у їх кімнатах такий галас стоїть зі сліз, декілька смертних вбито й ми не маємо права щось їм сказати, але стримувальний артефакт переповнений еманаціями й не встигає справлятись з роботою, — її голос затремтів, — полювальники можуть натрапити на слід.

Касіус задумався. Магда не рухалась, очікуючи на вирок від свого короля.

— Тоді у мене немає дружин, — сухо проказав він й кивнув своїм думкам. — Вони мені більше не потрібні, якщо дітей не змогли вберегти. Непокірних наказую відправити у фортецю клану на найнижчі рівні. Всіх, — він прочистив горло, — хто хотів моєї уваги видай заміж або попередь, що володарю більше не до них.

Феліція нервово ковтнула. Що ж тоді коїться у клані драконів, якщо його глава настільки впевнений у своїх рішеннях?

— Як скажете, володарю.

Магда схилила голову й не розвертаючись, покрокувала назад, вловлюючи рухи Касіуса. Зникла за дверима.

Касіус помовчав декілька секунд, пройшовся по кімнаті, дрібні осколки статуй хрустіли туфлями. Вампір сів на диван й закинув ногу на ногу.

Феліцію лякала ще його велич та могутнє тіло. Що не кажи, а Касіус був сильнішим за Алана навіть фізично. З декілька хвилин нічого не відбувалось: вампір про щось думав, стукаючи пальцями по шкіряній оббивці, але… Він помітив дві червоних плями. Прямісінько там, де вона торкнулась його. Якраз тоді вони заіскрилися, змусивши Касіуса підскочити.