2

— Ти декілька днів мене уникаєш, — склала руки на грудях Феліція.

У кабінеті Алана напрочуд затишно, якщо не брати до уваги розкладених на столі артефактів, уламків незрозумілого дерева та металу і декількох намальованих маслом картин. То були пейзажі: замок посеред лісу, небесна блакить і квіткові мотиви.

Він сів поруч на дивані, повернувшись до дівчини, й зазирнув у її очі.

— Я не можу уникати всіх своїх підопічних, — проказав вампір тихо, — Іда служниця моєї невістки, й вона тільки недавно приїхала з фортеці.

— Ти з нею фліртуєш, — пробубніла призначена, склавши руки на грудях, — минуле згадуєш? Хочеш повторити старі свої подвиги? Що?

— Я ніколи не був з нею близьким, — посмурнів він. — Ніколи й не збирався.

— Брешеш.

— Феліціє, — він взяв її за руку, нахилившись, — я не з тієї породи, що по жінках любить ходити, розумієш? От Джуліан…

— Не приплітай сторонніх до розмови, — перебила вона й з легкістю відсунулася, пройшла до протилежної частини кабінету, — ми зараз говоримо про нас. Я багато чого пережила останнім часом, та й ти… Визначайся, Алане, що, де і як. Бо виходить: і з призначеною хочеш бути, і на стороні когось мати. Я то відчуваю.

— Наче ти не думала про свого шанувальника, — пробубнів чоловік, вказавши на браслет, — все ніяк не займуся тим, хто вирішив вкрасти в мене тебе.

— Алане, ти обіцяв покарати Іду за її відвертий стиль, — пробубніла Фелі, — ти хоч наказав їй носити скромні одежі?

— Наказав, — тихо промовив і відвів погляд.

— Щоб вампіри не послухалися наказу свого короля, — задумалася дівчина, вивчаючи риси співбесідника. — Деякі лиш від одного твого погляду трясуться.

— Мені потрібна Іда, — Алан підійшов ближче й провів долонею по волоссю Феліції, — я не хочу її налякати, а навпаки, дати більше влади й глянути, до чого то призведе.

— На що ти натякаєш?

— Я думаю, вона пов’язана з моїм батьком. Саме вона підкидає ті особливі квіти. Скільки їх за останні дні? Чотири? Десять?

— Три, — похмуро промовила Феліція, — і всі вони дивно пахнуть полином і чимось нерозбірливим.

Алан обійняв її. Притиснув до себе міцно, наче хотів ніколи не відпускати. Декілька довгих митей вони стояли мовчки, насолоджуючись моментом близькості. Ці дні Феліція спала сама. Вампір до спальні не заходив, як і не спускався до обіду чи сніданку. Заклопотаний справами клану, наляканий змінами у світі, просто зникав у справах.

Феліція читала в його книгах, що у більшості випадків призначена закохується у свого вампіра і не може його відпустити, коли приходить час. Рано чи пізно хтось у такій парі помирає. Вона не раз задумувалася: а чи потрібно то все починати? Стати близькою з Аланом? У Феліції доля взагалі непередбачувана, наче й має жити більше відведеного, але й за гріхи рідних доведеться розплачуватися. Чого вартує тільки випадок з матір’ю? Іноді Феліція ловила себе на тому, що прокидається ночами та боїться зникнути так, як зникнула Ксантрія. Боїться забуття.

Вартові казали, що ім’я неньки вона не пам’ятатиме. Так було в перші дні, але зрештою хоч щось вона могла пригадати. Може то винагорода?

Алан поцілував її в лоб, провів пальцями по ніжній дівочій щоці.

— Я не хочу тебе втратити, — прошепотів він. — Не хочу, щоб батько забрав тебе за трофей. Пообіцяй, що якщо відчуєш щось неладне, то одразу скажеш мені.

Вона кивнула. То все розчулило ніжне дівоче серце, змусило його пришвидшено битися. Феліція спіймала себе на бажанні поцілувати чоловіка… Та вампір нахилився сам. Коли їхні губи доторкнулися, всі негаразди, які існували раніше, пішли геть. Вона наче ковток свіжого повітря вдихнула. Алан ставав її порятунком, її всім.

Де Морвуд сьогодні виявився настирливим. Все продовжував палкий цілунок. Джуліанова прикраса обпікала долоню, та Феліція не зважала, лиш тихенько крикнула, коли він зненацька підхопив її на руки. Алан швидко дібрався і до спальні. Чезар хотів щось запитати у володаря та зупинився на півслові, коли Алан прикрикнув на нього.

— Ти готова? — тихо спитав вампір, перш ніж покласти її на ліжко.

Він сам здійняв піджак, відкинув тростину. Їй лиш залишалося підкорятися тому п’янкому бажанню, яке захопило серце. Феліція й сама здивувалася, коли відповіла:

— Так!

Що ж, такий Алан їй сподобався набагато більше… Ніжний, прекрасний, а найголовніше — вона відчула, що відтепер вампір належить тільки їй одній!