1

Кривава повня висіла над світом декілька днів… Декілька моторошних, сповнених страху й роздумів, діб. Феліція ледь з розуму не зійшла, поки осягнула своє становище: Гарос тепер загроза, Джуліан — хитрий, хоч і чарівний, підлабузник, а Алан… Хто ж він насправді для неї — залишалося загадкою.

— Ех, патлатий, — зітхнула Едіт, — вічно ти в неприємності влипаєш… Володарко, мені його провчити?

Феліція стояла на другому поверсі біля замкових сходів — звідти відкривався чудовий вигляд на весь двір. А де Морвуд, що ж... Він мило щебетав з Ідою, посміхаючись.

— Припини мене називати володаркою, — фиркнула вона й потягнулася до прикраси від Джуліана.

Любила Феліція перебирати ті троянди пальцями й торкатися дорогоцінного каміння.

— По-іншому не можна, — буркнула монстриця, ховаючись в ніші біля дверей. — Мені за нею прослідкувати?

Вказала вона на Іду, яка так гучно розсміялася та прийняла подарунок від глави клану. Алан кивнув їй, й помітивши Феліцію, перестав посміхатися.

— Так, — прошепотіла вона, — я хочу дізнатися, яку гру вона веде.

«То, милуватись іншою жінкою він час знайшов, — подумала дівчина, стискаючи поручні, — а мені розповісти про клани, їх устрій, історію — ні! Ну-ну, де Морвуд, ми ще поквитаємось».

За ці дні Феліція спіймала себе на думці: якась частина її ненавидить Алана. За те, що він з’явився в її житті, за те, що на неї навалилося стільки всього, що не розбереш. В ті хвилини їй хотілося втекти до замку вартових, навчатися бою на мечах, байдикувати поруч з Унаром. Тільки вампір від себе не відпускав, ходив тінню, як не він, так відправляв охоронців. А Фелі…  Вона вважала, що всю правду про неї Алану знати не потрібно. Особливо після цього перформансу з Ідою.

— Іноді мене дратує ота його невизначеність, — пробубніла призначена й зітхнула, знову глянувши на червоний місяць.

— Мене теж, — Джуліан з’явився із-за тіней, змусивши її підскочити.

Втім, Едіт вже на готові: вискалила зуби, показуючи намір щось відкусити у цілителя.

— Чи не ревність змушує ваші щоки так маковіти? — прошепотів його голос.

Феліція протягнула йому руку. Джуліан торкнувся браслета, але поцілувати долоньку на очах у свого короля не посмів. Боявся накликати на себе біду, та й Феліція просила не показувати своїх почуттів при сторонніх. Вона знала: він від неї шаленіє.

— Чув, ви завтра йдете у клуб, — тихо промовив він, відсторонившись, — в Рени все дізнався, я теж буду там.

Й він підморгнув. Феліція ж скривилася — їй ті веселощі ні до чого… Зайвий раз хвилювання, але батько повідомив: це буде єдиний шанс для них зустрітися й поговорити. Тому дівчина кріпилася, вже вибудувала будиночок з запитань подумки, в який завтра поселить Юліана.

— Що ти тут робиш? — сухо промовив Алан, дивлячись лиш на цілителя. — Хіба не повинен ліки для панни готувати?

Зрештою, він забув про Іду, що нині сиротливо стояла посеред двору. Фелі помітила на обличчі вампіриці посмішку.

«От не живеться їй спокійно», — майнуло серед думок.

— Бесідує зі мною, як бачите, Ваша Величносте, — процідила крізь зуби дівчина й відвернулась. — Культурно, без усілякого флірту й розпусти.

Алан на мить завмер, недобре глянувши у сторону своєї призначеної. Він не любив, коли вона різко переходила з «ти» на «ви», тим самим підкреслювала своє невдоволення.

— Справи клану тебе не повинні хвилювати, — сухо відповів і склав руки за спину. — Сотий раз кажу: настали важкі часи, а ти…

— А я попросила Джуліана розповісти про ваш світоустрій, якщо ти вже така цаца зайнята, — ледь чи не виплюнула вона. — Якщо не можеш знайти часу для мене, то хто тобі ворог?

Все б нічого, але днями Феліція дізналася: за чутками, Іда раніше відвідувала спальні короля Жуляни й затримувалася там на певний час. Чезара вона так і не змогла виловити й спитати — вічно камердинер десь по замку бігав. А от ці чутки розпалювали вогнище ревнощів, змушували його горіти сильніше.

— Тут твою книжку прочитала вночі, — склала руки на грудях, — і уяви: маю право вимагати цілковитої вірності від тебе, Алане.

Джуліан прочистив горло. Ні Феліція ні де Морвуд не сповіщали люд про першочергову природу своїх стосунків задля своєї ж безпеки.

— Залиш нас, — наказав Алан цілителю й зиркнув на Едіт. — Ти теж зникни…

Джуліан вклонився й глянув на Феліцію. З його очей дівчина зрозуміла: завтра слід чекати якихось сюрпризів.

— Ех, казали колись дівки: не можна вірити патлатим — у них весь розум йде у волосся, — буркнула Едіт, а вже після кивка Феліції зникла у тінях, полізши по стіні замку.

— Ну? — склала руки на грудях призначена. — Поговоримо, чи знову будемо вдавати, що все добре?