1

Кривава повня висіла над світом декілька днів… Декілька моторошних, сповнених страху й роздумів діб. Феліція ледь з розуму не зійшла, поки осягнула своє становище: Гарос тепер загроза, Джуліан — хитрий, хоч і чарівний, підлабузник, а Алан… Хто ж він насправді для неї — залишалось загадкою.

— Ех, патлатий, — зітхнула Едіт, — вічно ти в неприємності влипаєш… Володарко мені його провчити?

Феліція стояла на другому поверсі біля замкових сходів, звідти відкривався чудовий вигляд на весь двір. А де Морвуд, що ж він мило щебетав з Ідою, посміхаючись.

— Припини мене називати володаркою, — фиркнула вона й потягнулась до прикраси від Джуліана.

Любила Феліція перебирати ті троянди пальцями й торкатись дорогоцінного каміння.

— По-іншому не можна, — буркнула монстриця, ховаючись в ніші біля дверей. — Мені за нею прослідкувати?

Вказала вона на Іду, що так гучно розсміялась та прийняла подарунок від глави клану. Алан кивнув їй, й помітивши Феліцію, перестав посміхатися.

— Так, — прошепотіла вона, — я хочу дізнатись яку гру вона веде.

«То, милуватись іншою жінкою він час знайшов, — подумала дівчина стискаючи поручні, — а мені розповісти за клани, їх устрій, історію — ні! Ну-ну де Морвуд ми ще поквитаємось».

За ці дні Феліція спіймала себе на думці: якась частина її ненавидить Алана. За те, що він з’явився в її житті, за те, що на неї навалилось стільки всього, що не розбереш. В ті хвилини їй хотілось втекти до замку вартових, навчатись бою на мечах, байдикувати поруч з Унаром. Тільки вампір від себе не відпускав, ходив тінню, як не він, так відправляв охоронців. А Фелі… Що ж, вона вважала, що всю правду про неї Алану знати не потрібно.

— Іноді мене дратує ота його невизначеність, — пробубніла призначена й зітхнула, знову глянувши на червоний місяць.

— Мене теж, — Джуліан з’явився із-за тіней, змусивши її підскочити.

Втім Едіт вже на готові: вискалила зуби, показуючи намір щось відкусити у цілителя.

— Чи не ревність змушує ваші щоки так маковіти? — прошелестів його голос.

Феліція протягнула йому руку. Джуліан торкнувся браслета, але поцілувати долоньку на очах у свого короля не посмів. Боявся накликати на себе біду та й Феліція просила не показувати своїх почуттів при сторонніх. Вона знала: він від неї шаленіє.

— Чув, ви завтра йдете у клуб, — тихо промовив він, відсторонившись, — в Рени все дізнався, я теж буду там.

Й він підморгнув. Феліція ж скривилась, їй ті веселощі ні до чого… Зайвий раз хвилювання, але батько повідомив: то буде єдиний шанс для них зустрітись й поговорити. Тому дівчина кріпилась, вже вибудувала будиночок з запитань подумки, в який завтра поселить Юліана.

— Що ти тут робиш? — сухо промовив Алан, дивлячись лиш на цілителя. — Хіба не повинен ліки для панни готувати?

Зрештою він забув за Іду, що нині сиротливо стояла посеред двору. Фелі помітила на обличчі вампіриці посмішку.

«От не живеться їй спокійно», — майнуло серед думок.

— Бесідує зі мною, як бачите, Ваша Величносте, — процідила крізь зуби дівчина й відвернулась. — Культурно, без усілякого флірту й розпусти.

Алан на мить завмер, недобре глянувши у сторону своєї призначеної. Він не любив, коли вона різко переходила з «ти» на «ви» тим самим підкреслювала своє невдоволення.

— Справи клану тебе не повинні хвилювати, — сухо відповів й склав руки за спину. — Сотий раз кажу: наступили важкі часи, а ти…

— А я попросила Джуліана розповісти про ваш світоустрій, якщо ти вже така цаца зайнята, — ледь чи не виплюнула вона. — Якщо не можеш знайти часу для мене, то хто тобі ворог?

Все б нічого, але днями Феліція дізналась: за чутками Іда раніше відвідувала спальні короля Жуляни й затримувалась там на певний час. Чезара вона так і не змогла виловити й спитати, вічно камердинер десь по замку бігав. А от ці чутки розпалювали вогнище ревнощів, змушували горіти його сильніше.

— Тут твою книжку прочитала вночі, — склала руки на грудях, — і уяви: маю право вимагати цілковитої вірності від тебе, Алане.

Джуліан прочистив горло. Ні Феліція, ні де Морвуд не сповіщали люд про першочергову природу своїх стосунків задля своєї ж безпеки.

— Залиш нас, — наказав Алан цілителю й зиркнув на Едіт. — Ти теж зникни…

Джуліан вклонився й глянув на Феліцію. По його очах дівчина зрозуміла: завтра слід чекати якихось сюрпризів.

— Ех, казали колись дівки: не можна вірити патлатим, у них весь розум йде у волосся, — булькнула Едіт, а вже після кивка Феліції, зникла у тінях, полізши по стіні замку.

— Ну? — склала руки на грудях призначена. — Поговоримо чи знову будемо вдавати, що все добре?

---

Вітаю на сторінках новинки! 

Довгоочікуване продовження. Пишу все заново. Приблизно оновлюється тричі на тиждень: Пн, Ср та Пн. Запрошую до свого телеграм каналу: https://t.me/annahistorylab