глава 38

Прокинулась я у лікарняній палаті. На дворі вже був день. За моїми підрахунками, було десь біля 13.00. Довго не могла зрозуміти, де я. Почала згадувати усе, що відбулось зі мною за останні 24 години.

«Комусь розкажеш – ніхто не повірить»

Біля мене на кріслі сиділа Нора.

- Нора? – запитала я, аби упевнитись, що це точно вона.

- Вільмо! – сказала дівчина і кинулась мені в обійми, - нарешті ти прокинулась!

Я міцно обняла свою подругу. Вона не виглядала психічно чи фізично травмованою. Лише змученою.

- Як ти? – запитала усміхнена Нора.

- Бувало й краще, - усміхнулась їй у відповідь я. Я відчувала сильну втому і моя голова трішки боліла.

Я хотіла запитати у подруги, як почуває вона себе, та Нора зразу же почала тарахкотіти:

- Знаєш, а я так і не подякувала, що ти вже вдвічі врятувала моє життя, - на її очах почали виднітись сльози, - ця ситуація, звичайно, казкова. Не знаю, як вдалось з неї виплутатись. Я тобі вдячна за все, Вільмо! Ти моя найкраща подруга. І це навічно!

Вона знову мене обняла, а я її у відповідь. Плакали ми обоє. Після недовгої розмови, Нора залишила мене однією, бо до кімнати зайшли мої батьки.

«Починається великий концерт»

Першим ділом, моя мама прочитала мені нотацію на тему «100 пунктів, чому ти будеш покараною». Моїм батькам вже розповіли усе, що сталося цієї ночі. Та й що було до того. Після довгого маминого монологу, заговорив тато:

- Вільмо, ми так пишаємося, що у нас виросла така смілива, вірна і розумна дочка!

Після цих слів вони обоє мене обійняли. Я горнулась то до мами, то до тата.

«Тепер буду більше приділяти часу своїм рідним»

Вони побули зі мною ще декілька хвилин, а потім вийшли.

«Нарешті побуду однією»

Та цьому не судилось стати. Двері палати відчинились і до кімнати зайшов Отто Морган.

- Вільмо, ну нарешті! – сказав він і підійшов до мене. Я одразу же кинулась йому в обійми.

- Я так переживав за тебе! – шептів ці та інші приємні слова мені на вухо Отто. Після декількох хвилин ніжностей, я запитала:

- Що з містером Айзоном?

- Вже відправили до Ріверрану. Його посадять. Айзековий тато сказав, що довічно. Чому ти не сказала нам про свою догадку? – запитав у мене мій хлопець, - ти б бачила лице Айзека.

- Давай зараз не про це. Краще скажи, як там друзі?

- Айзек зберігся найкраще. Бобі прокинувся за годину після твого знепритомнення. Ми йому ще досі добре не розказали, що й до чого. Карла у сусідній палаті. З нею зараз Бобі і Айзек. До того був ще я, але коли дізнався, що ти прокинулась – примчався до тебе.

- Що з нею? – збентежено запитала я.

- Вона сильно вдарилась головою тоді на сходах, коли ми виходили з бункеру. Їй діагнозували струс мозку. Зараз вона лежить і відпочиває. Все жартує, що своє повноліття вона не забуде ніколи.

- У неї сьогодні день народження? – запитала я.

Отто покивав головою.

«Чудове повноліття!»

- Якщо ти себе добре почуваєш, то ми можемо приєднатись до них, - запропонував Отто, - нарешті розповімо Бобі, як все було насправді.

Я погодилась на його пропозицію.

У суботу ми святкували Хеловін. Це свято моє улюблене. Я з нетерпінням чекала сьогоднішньої шкільної вечірки. Цього року мій костюм був особливим – я обрала образ Санти Муерти – мексиканської богині смерті. Моє плаття, середньої довжини, було у чорному і темно-рожевому кольорі. Волосся прикрашав великий віночок з рожевих троянд. Моєю особливістю був грим – все моє лице було замальоване. На грим я стратила 2,5 години – та це цього коштувало. Він був просто неймовірним!

- Вільмо, ти прекрасна! – такими словами зустріла мене мама, коли я спустилась до коридору. Я підбігла, аби обняти її. Почула, як зі двору сигналить циясь машина.

- Там за тобою Отто приїхав, - сказав мені мій тато, який сидів у сусідній кімнаті, - гарного вечора!

Я подякувала йому і вибіла на вулицю, де на мене вже чекай мій хлопець. Отто був у костюмі Джокера. Заради цього він навіть пофарбував своє волосся у зелений, що, на моє здивування, йому було до лиця.

- Чудово виглядаєш! – сказав він мені, а я пристрасно поцілувала цього у відповідь. Ми сіли у його машину, яка, до речі, після мого останнього використання, обійшлась великою кількістю царапин.

В той же день, у палаті Карли ми обговорили всі нюанси щодо вбивці. Цього ж дня це обговорював і Лейденс. Ми стали справжніми зірками. І це було дуже відчутним. Як тільки ми зайшли у школу – всі погляди були прикутими до нас. Багато людей хотіло з нами поговорити, та я старалась акуратно відмовляти.

«Я прийшла сюди розважитись, а не згадувати ще раз ті моменти»

На вході до спортзалу, де була дискотека, я зустріла Нору і кинулась їй в обійми. Вона сьогодні була Кішечкою. Її вбрання чітко і вдало підкреслювало її фігуру. Сьогодні моя подруга була у супроводі Келлі Блум, тому я не стала їм обом мішати.

Та наодинці з Отто я довго не побула. Ні звідки з’явилась Карла, яка накинулась мене обнімати з-заду, від чого я налякалась. Вона була у образі Ангела, якого вигнали з Раю. У неї не було крил, а з очех «текли» криваві сльози. Дівчина була дуже веселою.

- Ходімо танцювати! – запропнувала дівчина, та ми відмовились.

- Ну і сидіть тут самі, зануди, - відповіла на наше «ні» Карла і помчалась на середину танцполу.

Отто приніс мені пуншу і ми відділились з ним у бік лавок, де не було так багато людей. На одній з них вже сидів Айзек, у костюмі відьмака Геральда з Рівії, і про щось думав, дивлячись десь всередину танцполу.

Ми підійшли до нього. Він не звернув на нас увагу.

- Знаєш, вона б зацінила, якби ти зробив перший крок, - спокійно мовила до нього я, зрозумівши, на кого він дивиться.

- Це все не логічно, - відповів Айзек, - я молодший від неї. Не хочеться розстроювати ні себе, ні її.

- Краще попробувати і отримати поразку, аніж до кінця життя жаліти, що тоді, коли варто було б, ти цього не зробив, - сказала я.