глава 36

Фотографій у галереї було більше, ніж 400, але на кожне фото я тратила 2-3 хвилини, розглядаючи усі нюанси, які могли пройти мимо наших очей. Намагалась співставляти світлини зі записами у щоденнику.

Через годину до мене почало доходити те, що найчастіша тема фото Моніки – це дурні і нудні шкільні конспекти, таблиці і схеми. Такі фото я зразу пропускала, не розглядаючи навіть змісту тих паперів, але одна світлина мене зупинила. На ній чиясь рука допомагала притримати листок розгорнутого зошита, аби фото вийшло нормальне. По темі конспекту я одразу же зрозуміла, чия це рука. Вона здалась мені вже знайомою. Я підійшла до своєї тумби і витягнула з неї обрізану фотографію Моніки біля будинку лісника. Співставила її зі зображенням на ноутбуці. Рука, яка притримувала листок і рука, яка тримала Моніки за талію були дуже схожими, майже однаковими.

«Не може бути»

Я сиділа в шоці від власної ж догадки. Відкинула голову назад, а в ній вже прийшло антитезне – «А чому не може? Може»

Я покивала головами у різні боки, аби ця дурна догадка, хто може бути коханцем Моніки вийшла з моєї голови.

«Ні, це – нереально. У мене був тяжкий день і від цього усі думки перекрутились. Варто відпочити і подумати про це завтра»

Я вимкнула ноутбук і заснула.

Та зранку я знову згадала ту руку. Лежачи на ліжку і дивлячись у стелю, я наводила сама собі аргументи за/проти. Через цю справу я прогавила хвилин 15 і збиралась до школи «у темпі вальсу». Звичайно, знайшла час, аби вкотре подзвонити до Нори, та все було без змін.

«Якщо до обіду вона не з’явиться – почнуться пошуки не лише поліції, а усього Лейденсу»

Коли я переступила поріг школи, то одразу помітила Карлу і Бобі, які прямували до мене.

- У школі почали збирати загін з учнів, які підуть сьогодні на пошуки Нори, - без привітання почала говорити Карла, - беруть тільки добровольців. Ти запишешся?

Я не одразу зрозуміла, про що вона говорить, тому нічого не відповіла.

- Вільмо, то ти підеш на пошуки своєї подруги? – перепитав мене Бобі.

Я кивнула головою.

- Ось і добре. Ми вже тебе просто записали, - відповіла Карла, а хлопець просто усміхнувся.

- А ви йдете? – запитала я.

Вони також кивнули.

- Отто? Айзек?

- І вони, і вся футбольна команда. У них це примусово-добровільно, - пояснив Бобі, - як щодо нашого розслідування?

Я скривилась. Карла просто махнула рукою.

«Не буду розповідати їм про те, у чому сумніваюсь. Це може дати ще більшого клопоту, а нам його достатньо»

Після третього уроку усіх тих, хто йде на пошуки Нори зібрали у залі відпочинку, аби обговорити всі нюанси. Охочих було достатньо – «Айстри», якими за час відсутності Нори керувала Келлі; безтолкові хлопці з команди і Отто; наша «золота» четвірка – я, Карла, Бобі, Айзек; декілька людей з парламенту. Адель і Джуді також були присутніми, але на пошуки Нори не йшли. Просто Адель була з тих, хто любив бути у центрі всіх шкільних подій, навіть якщо вони і далеко її не стосувались.

Ми ввели активну розмову і кожен говорив свою думку, куди ділась Нора.

- А можливо, вона була викраденою якимись іншопланетянами, а саме зараз проводить весело з ними час і навіть не хоче, аби ми її шукали, - сказав свій варіант Остін Горен.

- Ха-ха-ха, Остіне, дуже смішно, - серйозно відповіла йому Карла, а Отто кинув у нього кульку зі зжатого паперу.

До класу зайшов наш вчитель фізкультури і тренер «Яструбів» по сувмісництву – містер Грін, якому поручили очолити нашу дивізію.

- Так, підходьте ближче до мене і ставайте пів кругом, - говорив вчитель до людей, які стояли позаду нас (ми сиділи на диванах), - Морган, забери ноги зі столу. Дені, одягни куртку нормально, або краще взагалі зніми її.

Ми замовкли, аби дозволити містеру Гріну пояснити нам усі нюанси. Він тримав у руках цілу стопку з аркушів А4. Один з аркушів він взяв у руки і показав нам.

- Ось це – Нора Лейхі, - на папері було зображення моєї подруги та підпис «Увага! Розшук!», - поліція попросила допомогти у пошуці. Ви вже погодились на це.

Ми покивали головами.

- Тому слухайте мене. Наша територія – центр і територія школи. Ніякого лісу! Учнівські пошуки розпочинаються о 18.00 і закінчуються о 21.00. Ваше завдання – весь час перебувати тут, поки старші шукають у більш небезпечних місцях. Якщо хтось з вас її знайде чи помітить – то одразу же скажіть директору, шерифу, або подзвоніть мені, - містер Грін обвів нас поглядом  і зупинився на Остіні, - окрім тебе, Горене. Не дзвони мені. І я не жартую. Не думай мені дзвонити. У тебе взагалі мого номера немає бути.

Цими словами тренер закінчив розмову з нами і вийшов з кабінету. Я з друзями почекали, коли вийдуть усі і аж тоді продовжили.

- Серйозно? Центр і школа? Вони думають, якби Нора десь ховалась у центрі – ми б її не знайшли? – критикував слова поліції Отто.

- Так було поставлено для того, аби тримати повністю усю територію Лейденсу під охороною. Якщо Нора свідомо переховується десь де-інде – то в разі потреби втечі від поліції вона може бігти через будь-які вулиці. Включно з школою і центром, - пояснив таке рішення свого батька Айзек.

- Вона не ховається, - спокійно мовила я.

- Ти впевнена? – запитала Карла.

- На 100%. Я дружу з нею зі самого дитинства. Аби втекти їй потрібні більш вагомі причини. До того ж, під час нашої прогулянки вона виглядала спокійною і нормальною.

- Моніка теж виглядала нормальною, але це не помішало їй вмерти, - сказав Айзек.

Хлопці засміялись з його слів, а я з Карлою скривились.

- Айзеку, Нора – це Нора, а Моніка – це Моніка. Вони різні по характеру. Їх не можна порівнювати, - говорила я, - до того ж, марнувати свій час біля школи чи центру – безглуздо. Ліс – це набагато краще і логічніше місце для пошуків Нори.

- Ти пропонуєш починати пошуки Нори з лісу? – запитав у мене мій хлопець.