глава 28

«Яка ще ідея?»

Я почала переписку з Отто.

«Про це краще говорити в живу. В мене є одна думка, яка стосується ваших ігор»

«Чую це від того, хто був категорично проти нашого розслідування:)»

«Не починай)»

Ми договорились, що завтра перед другим уроком зустрінемось у кабінеті Карли, і він запропонує нам свою ідею.

Погода наступного дня була дуже похмурою.

«Вчора сонце, сьогодні хмари і дощ. Коли ця погода нарешті перестане так раптово змінюватись?» - думала я, коли одягала свій улюблений сірий светр. Під нього я вдягнула чорно-сіру спідницю в широкий квадрат. Накинула на себе плащ і вже хотіла виходити з дому, коли помітила на горизонті маму.

- Ой, а ти чого ще не в дорозі? Тато також ще тут? –запитала я. Мої батьки, як і кожного року, на початку жовтня їдуть провідати наших сімейних друзів, які живуть достатньо далеко від нас. Я б хотіла поїхати з ними, адже обожнювала містера і місіс Смітів та їхню прийомну дочку Вірджинію, та, самі розумієте, розслідування цього не дозволяє. До того ж, такий візит затягнеться на 2-3 дні, а для мене це дуже багато. Я ледве вмовила батьків залишити мене вдома саму, прикриваючись "завалом" в школі і трьома контрольними.

«Нічого, зустрінемось з Вірджинією на Різдво, в Лейденсі. Але такого їхнього від’їзду також є свій плюс – я залишаюсь на 3 дні вдома сам на сам»

- Твій батько вже чекає на мене у машині. Ми трішки проспали. Вільмо, а ти не хочеш мені дещо сказати? – суворо запитала у мене моя матір.

«Чорт, що вона має на увазі? Що мені їй сказати? Вона вже знає про мене і Отто?»

- Мамо, так, я зустрічаюсь з Отто, але я сама в праві вирішувати, що мені робити. Я вже не мала! – говорила їй я.

На її лиці я побачила щире здивування:

- Взагалі то, я хотіла насварити тебе за те, що ти залишила фен у ванній і він згорів, але знаєш, продовжуй.

«Дідько»

Я мовчала.

- Вільмо, у тебе появився хлопець? Чому ти не сказала мені? – почала розпитувати у мене мати, - стоп, а який Отто?

- Ти знаєш багато хлопців з таким ім’ям? – іронічно запитала я. Мій хлопець справді був єдиним у Лейденсі серед школярів, хто так звався.

- Син мера? – здивовано запитала мама, - а з яких пір ви разом?

Я у двох словах розповіла їй про нас.

«Це ж треба було так попастись. Цієї розмови мені якраз бракувало»

Мама мовчала.

- Ну скажи щось, - сказала їй я.

- Я не хочу бути однією з тих матерів, хто повністю контролює свою дитину як і в звичайному житті, так і в особистому. Я, по правді, мало що знаю про твого Отто, тому нічого не можу сказати. Приведи його до нас на вечерю, коли ми приїдемо від Блеків! Я спечу шоколадного торта.

- Ні, мамо, ніяких вечерь і знайомств, - відповіла їй я. Моя мама була дуже гостинною, тому прийняла б у нас вдома всіх: від королеви Англії до іншопланетного вождя. Навіть би постелила йому у моїй кімнаті, а мене б вигнала спати на розкладушку у коридорі.

«Ще бракує, щоб Отто був знайомим з моїми батьками після тижня зустрічань. Але, якщо чесно, мені стало набагато легше, коли моя мама стала в курсі наявності мого хлопця. Залишився тільки тато, але думаю з цим проблем не буде»

Я усміхнулась.

«Життя налагоджується»

Ця розмова з матір’ю мене дуже затримала, тому до школи я йшла «в темпі вальсу». Біля самого входу я зустріла Нору.

- Вільмо, ти так вчора мені не передзвонила! – такими словами мене зустріла моя подруга, - що там з тими роботами? Розкажи як все було, бо я вже стільки пліток почула, що можна писати фентезі.

Ми вирішили прогуляти перший урок – фізкультуру. Рівно зі дзвінком ми зайшли у найвіддаленіший жіночий туалет. Нора перевірила, чи немає когось у кабінках. Я присіла на підвіконник. Нора також на нього вилізла, спершись спиною до стіни. Одна її нога висіла у повітрі.

- У мене є льодяники, хочеш? – запитала у мене подруга.

- Це ті самі, що виробляє твоя тітка?

Вона кивнула головою.

- Тоді давай.

Я розповіла їй всю історію, яка стосується робособак. Вона уважно мене слухала.

- Вільмо, коли ти вже навчишся жити без пригод? – дівчина була сердитою, - не ризикуй так своїм життям, будь ласка. Ти єдина моя найкраща подруга, я не хочу лишитись і її.

- Норо, не переживай так. Зі мною все буде гаразд.

Дівчина закинула голою назад.

- Спочатку лікарня, потім словаки, а зараз – робопси. Чорт, робопси! Що буде настпуним? Демогоргон з «Дивні дива»? Якщо так, то я не здивуюсь.

Мене розсмішили її слова.

- А з хороших новин щось у тебе є?

- Моя мама взнала про мій роман з Морганом. Тепер наші стосунки не таємниця.

Нора більше не хейтила Отто. Вона побачила, як мені добре з ним і змирилась. Дальше ми розмовляли про новини Нори і останні шкільні плітки. Продзвенів дзвінок на перерву.

- Ти куди дальше? – запитала в мене подруга. Вона сьогодні, до речі, була дуже серйозною.

- До Карли, в кабінет. А ти?

Ми вийшли з туалету.

- У спортзал. Репетиція з «Айстрами»

- Тоді побачимось вже на алгебрі? – запитала у неї я.

Вона кивнула головою і помчала у бік спортзалу. Я також пішла у сторону кабінету президента, який був зовсім у іншій стороні.

Як тільки я поринула у думки, хтось підбіг до мене і схопив за руку. У мене спрацював рефлекс і я її забрала.

- Ей, ти чого? – на мене дивився усміхнений Отто. Він нагнувся, щоб поцілувати мене в щоку.

- Та я не знала, що це ти, - відповіла йому я, - ти до Карли?

Хлопець кивнув головою. Простягнув мені свою руку.

- Ходімо разом? – запитав Отто у мене.

Я несміливо взяла його за руку і ми пішли коридором. Спочатку мені було ніяково, але після підбадьорливих слів Отто я «розтанула» і вже сміливо крокувала коридорами школи. Звичайно, на нас було зосереджено багато уваги учнів і деяких вчителів.