глава 21

Я довго не могла заснути. Все чекала, що Нора подзвонить чи напише мені, але вона, так же як і я, не поспішала йти на примирення. Вирішила написати до Айзека і запитати про його самопочуття, але він також не відповідав.

«Скоріш за все, він спить. І тобі пора відпочити»

Заснула я аж під ранок, тому, ясне діло, мені було важко зібратись до школи зранку. Я вирішила прогуляти школу, вигадавши байку, що мені сьогодні зле. Мої батьки дозволили мені залишитись вдома без вагань. Вони помітили, що у мене зовсім кепський настрій і пішли мені на уступки. Карлі, Отто і Бобі написала, що погано себе почуваю, тому буду відсутньою. Половину дня я продивилась якийсь не дуже цікавий серіал, а ввечері зробила ванні процедури, аби не виглядати таким страховиськом завтра.

Але ситуація в четвер не була іншою. Настрій у мене залишався нижче нуля, але мала надію на те, що все таки поговорю з Норою.

«Можливо, я справді егоїстка? Варто порушити свої принципи і йти на примирення першою»

Одягнулась в те, що першим попало під руки і вийшла з дому. Погода була такою ж депресивною, як і я останні дні.

Перше, що здивувало мене, коли я зайшла в школу, що вона була гарно прикрашена і стояв дивний шум. На стінах висіли золоті і рожеві стрічки, такого ж кольору надувні кульки, а більшість дівчат були причепуреними.

«Ще вчора тут висіли чорні стрічки у знак пам’яті Лізи. А вже сьогодні вся школа радіє. Повага – не чули»

Я підійшла до Бобі, якого помітила біля його ж шафки.

- Хоч ти мені поясниш, що тут відбувається? – запитав він у мене.

- Повір, я здивована не менше, ніж ти. Сьогодні що, день народження директора Маркуса?

- Та ні, у нього за місяць. До того ж, для нього не вісили б рожевих стрічок.

 - То може це день народження містера Айзона? – долучився до розмови Отто, який «просто проходив повз».

Ми усміхнулись. Усі знали, якою історик був істеричкою всередині.

- Ні, у нього 1 лютого, - відповів Бобі, - інформація 100%. Історичний гурток вітає його кожного року.

- Ей, про що говорите? – до нас підійшла Карла.

«Хоч хтось нам зараз роз’яснить ситуацію»

- Карло, яке сьогодні у школі свято? – запитала у неї я, після того, як вона обняла мене.

- А, ви про це? Адель надумала розпустити склад «Айстр» і обрати новий чирлідерок. Сьогодні, на перших двух великих перервах вона обиратиме нових учасниць. Хочете піти і глянути на цей «цирк»?

- Хочу, - відповів їй Отто.

- Я не до тебе говорю, - відповіла йому його сестра, - йди куди йшов і не ходи поміж мої ноги.

Отто розвів руками і пішов в сторону своїх друзів.

- А ти не хочеш стати новим членом команди? – запитала у неї я, - ти ж пробувалась минулого року навіть на місце Адель.

- Ні, цього року мені, по-перше, не хочеться, а, по-друге, у мене на це немає часу. Я закінчую школу, готуюсь до екзаменів. До того ж, ми з вами так і не знаємо, хто вбивця.

- До речі, раз ти вже заговорила про нас, - перебив її Бобі, - як там Айзек?

- Сьогодні його точно не буде. Завтра – невідомо. Я переписувалась з ним вчора ввечері, - відповіла йому я.

- А плани на суботу ті ж? – перепитав Пакірсон.

- Так, нічого не відміняється. Якщо Айзек не зможе – ми поїдемо одні. Телефон – наш останній шанс. Потрібно копати під Лізу.

- Але під Лізу копати ще тяжче, ніж під Моніку, - відповіла Карла, - вона була брехункою і підлизою. Ніхто не знає, що з її слів правда, а що – ні. Та й з Монікою у неї не було нічого спільного. Зовсім нічого. Тому, я вважаю, що смерть Моніки і Лізи хоч і однакові, і, можливо, від одного вбивці, але мають різні мотиви, - промовляла до нас Карла, - або це тупе співпадіння.

- Але забувати про Лізу також не варто, - сперечався з нею Бобі, - ми можемо вийти завдяки їй на вбивцю. А отже, і на вбивцю Моніки…

Та я вже не слухала їх, бо побачила на горизонті Нору. Я швидко попрощалась з друзями і підбігла до неї.

- Норо, зачекай! – крикнула я їй.

Але вона нічого не відповіла, а лише оглянулась і пришвидшила свій крок.

«Все ще ігнорить мене і ображається. Нічого, найкращі ліки для серця – це час.»

Я пішла на свої уроки, які пролітали на диво швидко. Я добре до них підготувалась, тому отримала декілька хороших оцінок і написала добре тест. Це покращило мені настрій, але все ще залишалось гірко від того, що моя довготривала дружба з Норою може обірватись в будь-який момент.

Я все таки пішла з Карлою подивитись на «цирк» (як вона це назвала), який влаштувала Адель. Ми зайшли до спортзалу, де вже зібралось багато глядачів і учасників нашого шкільного кастингу. Ми сіли на останні лавки.

- Аби ніхто не чув, як ми обливаємо брудом Адель та її «Айстр», - так пояснила наш вибір Карла.

«Карла справді виявилась такою, як я про неї завжди думала. Вона все ще залишається такою стриманою, моментами беземоційною, строгою   і сильною характером. Дівчиною, яка може в будь-який момент піти стріляти з пістолета в словаків, при цьому бути добродушною. А з іншої сторони, Карла дуже щира, мила , вірна і «тепла», коли опиняється в компанії знайомих чи друзів. І хоч вона не з тих, хто буде постійно займатись домашньою роботою, готуванням їжі у заміському домі і бавленням дітей – Карла все ще залишається для багатьох ідеалом. А найсмішніше те, що я така ж сама. І була такою ж увесь час. І не потрібно було ставити її собі у приклад. Взагалі, краще нікого не ставити собі в приклад і максимально ставати його копією. Адже ми самі собі пишемо історію. А з Карлою ми – дуже схожі. Тому ми й подружились»

Я відволіклась від своїх думок, коли Адель підійшла аби заговорити щось у мікрофон.

- Привіт усім учням нашої школи, які зібрались у цьому залі заради цього крутого і хвилюючого моменту – обрання нової команди з чирлідингу!

- Дійсно, так цікаво, що через це потрібно було забирати зал на увесь день, - шептала мені на вухо Карла.