глава 20

Ми весело провели час у Карли. «Урочисте» вішання зеленої нитки – це, напевно, найвеселіший момент за останні 3 тижні. І, здавалося, нічого такого не сталося, але навіть така дрібниця дала нам привід для дурощів.

Коли ми, сидячи у нашому «кабінеті» і дивлячись комедію по телевізору (Карла принесла його, аби не було так тихо їй сидіти у підвалі), їли морозиво, я почула вібрацію телефону у моїй кишені.

- Дайте менший звук, до мене дзвонить мама, - сказала їм я, коли витягнула телефон. Я була здивованою, адже моя мама, під час свого робочого дня, ніколи не турбувала мене.

«Напевно щось сталося»

Я взяла трубку.

- Алло, Вільмо? – почула рідний голос у слухавці.

- Та, щось сталось? – одразу ж запитала я. На мене дивилось три пари очей – Карли, Бобі та Айзека. Вони також були схвильованими.

- Ця дівчинка, що сьогодні прибула до лікарні..

- Ліза? Що з нею?

- Вона померла 10 хвилин тому… А симптоми такі ж як у Моніки..

Ми від здивування відкрили роти. Карла вимкнула телевізор.

«Нам вже не до нього»

- Вільмо, Вільмо, ти ще там? – озивалась до мене матір.

- Так, тут..

- Я тобі також хотіла сказати, що я буду пізно. Замов піцу, або повечеряй з Норою у «Бістро’с». А ти вдома?

- Ні, ще не вдома, - я вирішила не говорити їй, де я.

«Все одно не повірить»

- Дякую, що розказала. До зустрічі.

І я завершила розмову з мамою.

- Супер, у нас новий труп, - сказав Бобі.

- У Лізи такі ж симптоми як і в Моніки – сині очі і губи. А отже, вона була отруєна настоянкою з брунфельзії, - добавила я.

- А тому вона була вбита тою ж особою, що і Моніка, - підсумував Айзек.

- Справи наші, звичайно, вгору йти не збираються, - сказала Карла, - але все не так погано – можемо копати під Лізу, поки чекаємо суботи.

Ми ствердно покивали головами.

- Але з чого почати? – запитала я.

- У мене нуль ідей, - відповів Бобі.

- І в мене, - відповів Айзек.

- В мене також, але не розкисаємо, - підбадьорила їх я.

Ми мовчали, думаючи кожен про своє. Айзек обернув голову у сторону Карли і сказав:

- Нам  з тобою ще завтра поминальну годину влаштовувати.

Карла скривилась.

- Пропоную розійтись по домах, - сказав Бобі, - до завтра придумаємо, що робити. А в суботу, як і планували, їдемо в Ріверран.

Ранок наступного дня здався мені найгіршим з усіх, які тільки були. Я неохоче встала з ліжка, одягнулась у чорні джинси і теплий светр. З волоссям усе просто – просто розчесала його.

«Від сьогодні за тиждень у Нори день народження. А я не знаю, що подарувати своїй найкращій подрузі. Сьогодні варто було б зайти у «GirlsMarket». Якщо у ньому не знайду нічого підходящого – я не знаю, що мені робити»

Я спустилась сходами до низу. На кухні снідали мої батьки. Я привіталась з ними, але тут до мене хтось подзвонив. Це була Нора.

- Алло, Вільмо, ти ще не вийшла з дому? – питала у мене подруга.

- Ні, а що таке?

- Зачекай декілька хвилин і ми підемо до школи разом. Я доходжу до твоєї вулиці.

- А що ти тут робиш? – я щиро здивувалась, адже Нора жила у іншій частині Лейденсу – далеко від мене.

- Потім все розповім. Я зайду по тебе у твій будинок. На вулиці дощ.

«Справжня осіння погода»

Мені нічого не залишалось, як роззутись, адже я не знала, як далеко від мого дому Нора.

- Вільмо, ти ще не йдеш до школи? – до мене з кухні виглянула мати.

- Ні, чекаю на Нору.

- Може присядеш біля нас? Вип’єш чаю?

Я мовчки прийшла до них. Тато заварив мені теплого напитку.

- Насправді, ми хотіли з тобою поговорити, - почала розмову мама.

«Так і знала, що це не просто так»

- Ми з твоїм татом щиро хвилюємось, - продовжила мати, - тебе більше вдома немає ніж ти є. Та й останнім часом ти дуже задумлива і невесела..

- А я ніколи не усміхаюсь просто так, - перебила її я.

- Так, але нам здається, що ти раніше була не така.

- Що конкретно вам здається? – я починала злитись. Тато (у якого я вдалась характером), від такої моєї реакції, також почав злитись.

- Нам не подобається те, що тебе ніколи немає вдома і ти не розповідаєш нам, де ходиш. Окрім, цього, ми ще не забули твоєї вихідки з лікарнею, тому ти покарана. Я конфіскую у тебе ноутбук.

Я видихнула. Після цієї фрази моя злість зникла.

- Ти його забрав на ремонт ще місяць назад і не повернув..

- А, - тато також перестав злитись, розуміючи, що він ляпнув не те і добавив: - тоді місяць без кишенькових грошей.

- Ти мені й так грошей не даєш. Я користуюсь своїми заробленими за літо, - і тут мені вдалось увернутись від покарання.

Тато задумався і сказав:

- Тоді ніякої Нори!

- Ей! – а це саме Нора відкрила двері мого будинку і почула кусок нашої розмови, - містере Баєрс, а я тут до чого?

У моїх батьків і моєї подруги були дуже дружні стосунки. Ми з Норою виросли разом, тому, можна сказати, вона була і «дочкою» моїх батьків.

Ми усі засміялись.

«Нора врятувала мене від покарання»

По дорозі в школу, Нора розповіла, де була.

- Я просто не ночувала вдома – посварилась з Флорою, не хотіла бути з неї в одному приміщені. Розумієш, вона зі своїм весіллям починає усіх нервувати, - дальше вона розповіла про свій конфлікт серйозніше.

- А в кого ти ночувала? І чому не подзвонила до мене?

- В Лілії – моєї кузини. Не хотіла тебе турбувати – ти постійно зайнята своїми детективними штуками і забуваєш про мене.

- Чому ти так вважаєш? Якби ти подзвонила – я б тобі не відмовила!

- Так, не відмовила б, але навіть зараз замість слів підтримки я чую твоє постійне «я»! Ти вважаєш, що Айзек – егоїст, але ти – нічим не гірша! – Нора нервувалась.

Я також не мовчала. Ми перейшли на не дуже мирне обговорення наших вад характеру.