глава 18

Вже майже три години ми сиділи кожен над своєю справою. Бобі – над телефоном. Я – над фотографіями. Карла і Айзек – над планами. Увесь цей час ми розмовляли про різне: школа, уроки, вчителі, дозвілля. Звичайно, без сварок не обходилось – Айзек, як завжди, сперечався то зі мною, то з Карлою. До речі, про Карлу. Вона виявилася не таким недосяжним небом, як я думала. Дівчина у розмові була досить простою і на хвилю я забула, що ще місяць тому я лише мріяла постояти біля неї.

- Не знаю як ви, але я б не відмовилась від чаю. Що ви будете?

- Будь-якого чаю, - відповіла їй я.

- Кави, якщо можна, - сказав Бобі. Йому не вдалось зайти в телефон без паролю, тому він вже годину намагається його відгадати.

- А тобі, Айзеку?

- Я не хочу нічого, - відповів хлопець. Він майже домальовував план лісу.

За декілька хвилин вона повернулась з підносом, на якому стояли 4 чашки і моє печиво.

- Я тобі також зробила чаю, порося ти невдячне, - промовила до Айзека Карла, ставлячи чашку біля нього.

- Але я не хотів..

- Пий!

Я з Бобі зареготали. Ми усі відірвались від роботи.

- Карло, на твою думку, хто міг би бути вбивцею? – запитала у дівчини я.

- Хто – не знаю. Але мені здається, твоя версія з коханцем вірна, - сказала вона, сьорбаючи чай.

- Ви так кажете, бо ви – дівчата і ви любите ці всі романтичні штучки, - промовив до нас Бобі.

Айзек кивнув у знак згоди з Бобі.

- Чому ви так вважаєте? – дорікнула їм я, - не всім дівчатам подобаються любовні романи чи мелодрами. Мені від них гидко.

- Підтримую слова Вільми, - погодилась зі мною Карла, - та й з того всього, що я почула, версія з коханцем звучить найбільш логічно.

Хлопці не погоджувались з нами.

- А чого ти взагалі ввійшла до нашого клубу «Не маємо чим зайнятись, розслідуємо смерті безкоштовно»? – запитав у Карли Айзек, - тобто, нам усім її смерть цікава. Моніка була подругою Вільми, Бобі вона досить довгий час була не байдужою, а я хочу доказати батькові, що я - не пусте місце. А тобі з цього користь яка?

- Мені завжди подобались ці детективні історії, загадки на логіку та інші речі в цьому плані. Напевно, з самого дитинства я мрію стати детективом. І зараз, коли у мене є така можливість – то чому б не спробувати. Тим більше, ви - дуже цікава компанія.

Я усміхнулась до неї. Наступні декілька хвилин ми обговорювали професії, а дальше знову сіли до роботи. Я взяла до рук останній альбом.

Через пів години я почула крики від Айзека.

- Блін, Карло, що ти робиш? – нервувався Айзек, - ти не там намалювала ці квадрати і тепер Лейденс без школи! Де гумка?

- Гумка скінчилась! – кричала йому у відповідь Карла і поглянула мене, - Вільмо, піди до моєї кімнати і принеси підставку з ручками, яка стоїть на моєму столі. Я просто не можу вилізти звідси.

Вона на правду не могла вилізти. Дівчина лежала на животі, ноги схрестивши і задерши догори. На її спині стояв планшет, з якого Айзек змальовував план міста, а в руках вона тримала олівець і кусок ватмана.

Я встала, аби піти за підставкою.

- Вільмо, другий поверх, перші двері.

Коли я виходила, вона ще додала:

- Але перші двері з правої сторони!

Цих слів я вже не почула.

Я піднімалась великими і вишуканими сходами Морганів. Коли прийшла на 2 поверх, то почала згадувати, що там казала Карла.

«Ліві двері, хіба ні?»

І я сміло відкрила ліві двері.

- Ой, - Отто не очікував на мою появу, - а тут я без трусів.

«Я зайшла не в ті двері»

Він, здається, тільки проснувся, тому був ще під ковдрою. А про труси – він жартував. Я обернулась.

- Ии, ее, а де кімната твоєї сестри? – запитала я.

«Якби прямо тут появився отвір, який веде прямо в пекло – я б без вагань у нього стрибнула» - настільки соромно мені було в цей момент.

- Прямо, - він показав пальцем на двері з правої сторони.

Я пішла до виходу з кімнати.

- Ей, Вільмо, - він знову звернувся до мене, - а «Доброго ранку»?

- Якого «Доброго ранку»? – я обернулась до нього, - друга година дня. Вставай!

Я закрила двері в його кімнаті  і відкрила у Карлиній. На моє здивування, кімната Карли була простішою ніж у мене. У ній не було цих модних і дорогих речей. В куті стояло звичайне одномісне ліжко, зверху на котрому було багато подушок. Навпроти нього – шафа з дзеркалом. На підлозі – невеликий сірий килимок. Стіни – кольору сосни, на яких було повішено плакати різних музичних груп: «Dead or alive», «X Ambassadors», «Imagine dragons», «Linkin park».

«Смаки в музиці у нас подібні – це не може не тішити»

Я швидко взяла потрібну мені підставку і спустилась вниз.