глава 15

На ці постріли не очікував ніхто – і ми, і ця банда були дуже наляканими. Через декілька секунд на горизонті з’явилась вже знайома мені постать.

- Ану забирайтесь геть, чорти ви бородаті! – кричала до чоловіків Карла, а в її руках був напрямлений на голову пістолет.

Банда не знала як на це реагувати. Дехто з них підняв зброю, але вона не допомагала – була фальшивою.

- Я сказала забирайтесь! – не витримала Карла і знову тричі вистрелила їм під ноги. Айзек також відреагував, тому почав вириватись з рук бандита, одночасно битись з ним. Бобі робив те ж, але не розрахував своїх сил, тому впав з криком  від міцного удару руки чоловіка. Зі мною було все легко – найсильніший на вигляд чоловік виявився найбоягузливішим з усіх.

- Utečme! – кричав їхній голова і вже за мить їхнього духу тут не було.

Ми оговтались і підбігли до Бобі. Я била його по щоках. Айзек нагнувся над ним. Карла також.

- Ей, Бобі, скільки пальців? – запитав у нього Айзек, показуючи 2 пальці.

- Чотири? – відповів хлопець, вже сидячи на землі і тримаючись рукою за голову.

Ми троє оглянулись.

- Будь ласка, Бобі, скажи два, - Айзек ще раз заговорив до нього.

- Два? – сказав Бобі, дивлячись на нас усіх.

- Ок, вставай, ти в порядку, - сказав син шерифа і протягнув до Бобі руку, аби він встав.

«Ось чому у сім’ї Нільсонів ніколи не було лікарів»

Бобі піднявся і ми ще раз оглянули його.  Нарешті я запитала:

- Це що – погані руські? – запитала у хлопців і Карли я, - вони ж розмовляли російською, так?

- Ні, це не схоже на російську, - відповів мені Бобі, - але вони точно з Східної Європи.

- Українська? – запитав у нас Айзек.

- Ні, українська не така, - відповіла йому Карла, не відводячи погляду від землі, - це словацька.

Ми глянули на неї.

- Ти практикуєш слов’янські мови? – запитав у неї Айзек.

- Ні, - відповіла йому дівчина, - минулого року я була у міжнародному таборі. Серед них були словаки. Тому цю мову я не переплутаю ні з ким.  Але мене ось що цікавить, - вона нас оглянула, – як ви, троє звичайних учнів нашої школи, опинились у заручниках словацьких бандитів?

Ми переглянулись між собою. Я затримала погляд на Айзеку, який явно не був у захваті від появи Карли.

- Нам потрібно їй все розповісти, - сказала до нього я.

- Ні, - відмовив мені Айзек.

- Не може бути «Ні», - сказав Бобі, - якби не вона, зараз ми вже могли б бути в дорозі на Словенію.

- На Словаччину, - переправила його Карла.

- Немає значення, - сказала я і підійшла до дівчини, - Карло, зараз я все тобі розповім по дорозі додому.

Вона мене послухала і ми рушили стежкою, якою прийшли сюди. Я і Карла прямували першими. З-заду нас був Бобі, який моментами добавляв до моєї історії своїх поправок. Останнім плентався Нільсон.

Я розповідала Карлі все – день смерті, брунфельзія, бібліотека, лікарня, щоденник, фото, лісник.

- А дальше ми попали в цю облаву і ти вже знаєш, чим це все скінчилось, - закінчила свою історію я. Глянула на Карлу. Вона дивилась на мене здивованими очима.

- І це все з вами сталось за тиждень, так? – запитала вона трішки перелякано в нас.

- Виходить, що так, - відповів їй Бобі.

Вона підняла долоню на рівень з головою і показала жестом «вибух мозку». Я засміялась, але тут до нас підбіг Айзек і вперше за 20 хвилин нашої ходьби запитав.

- А як ти взагалі нас знайшла?

- Я стежила за вашими діями ще під п’ятниці, -відповіла нам Карла, - сьогодні вийшла на двір постріляти у бляшанки з пістолета, - вона показала зброю, сховану за спиною і прикриту курткою, - і тут бачу – Вільма кудись йде. Я вирішила за нею простежити. Потім – простежити за вами. А дальше – ви знаєте самі.

- Навіщо тобі пістолета? – знову запитав у неї Айзек.

- Заради розваг, - так просто відповіла Карла.

Більше Айзек не запитував нічого. Я сказала дівчині:

- Дякую тобі.

- І я дякую, - додав Пакірсон. Ми глянули на Айзека. Але він мовчав.

- Айзек також тобі вдячний, Карло, - сказала їй я.

Дівчина усміхнулась. Ми підійшли до її величезного будинку.

- Бувайте. І не робіть дурниць! – відповіла нам вже серйозна Карла і скрилась за брамою будинку.

- Айзек, тобі потрібно бути більше ввічливішим з людьми, які несуть тобі добро. І особливо з тими, хто рятує тобі життя, - почала вчити його я.

- Я їй не довіряю, - відповів нам Айзек, - вона з тих людей, якій нецікаві проблеми «смертних». Як тільки прийде час – вона розповість все. Нам залишається тільки чекати на це.

Ми з Бобі вирішили не сперечатись з ним, так як в нікого не було сил. Коли ми дійшли до перехрестя я попрощалась з хлопцями, так як наші доми не були розташовані поруч.

- Завтра в школі? – запитав у нас Бобі.

- Так, якщо не опинимось в поліцейському відділку, - знову Айзек зі своїм сарказмом.

- Бувайте, - сказала я і пішла своєю дорогою

«Хочеться піти в душ і випити теплого молока» - було у мене на думках в ці хвилини.

Вже перед сном, коли я сиділа в Інстаграмі, до мене прийшло повідомлення від Карли:

«Ви дещо опускаєте. Завтра в 08:45 у моєму кабінеті. Без запізнень».

Привіт) Як ви? Надіюсь, з вами все гаразд.

На сторінці книги щось новеньке – я зробила і випустила буктрейлер. Переглядайте і пишіть свої відгуки! Це – дуже важливо. Люблю вас)