Розділ 1

Ася сиділа на столі й вертіла в руці золотий кулон у вигляді монети, посеред якої було викарбувано дивне створіння. На монеті зображався орел з тулубом лева. У дзьобі він тримав списа. Дівчина зачудовано розглядала міфічну істоту, погладжуючи великим пальцем голову орла. Кулон виглядав саморобним і давнім водночас. Ася піднесла його ближче до очей. 

— Це ж просто монета з пробитою діркою для ланцюжка, — прошепотіла вона й знизала плечима, — але, здається, і вона й ланцюжок старовинні та золоті, тож все одно будуть щось коштувати. 

Дівчина затиснула кулон в долоні й почала перебирати в голові всі відомі їй місця, куди можна було віднести цю річ, щоб продати. Раптом у двері подзвонили. Ася вмить напружилася й завмерла: “Дивно, — подумала дівчина. — Я нікого не чекаю”. Вона підозріливо зиркнула у сторону дверей, в які за мить вже не тільки дзвонили, а й голосно стукали. Ася прикусила нижню губу й нахилилася вперед. А, що, як то просто невдоволені сусіди, а вона тут вже паніку розвела? Стукіт посилився й двері почали ходити ходуном від натиску. Вони були старі, дерев'яні, зі смішним замком, який і вона змогла б вибити за потреби. А дісталися їй разом з квартирою від попередніх власників. “Треба було поставити металеві, — Ася різко зіскочила зі столу й побігла до спальні. — Як мені радили. Пожлобилася. От і маю. Думала, що ще встигну”. Вона дістала з шафи й кинула на підлогу дорожню сумку. Почала скидати в неї найнеобхідніше — гроші, спідню білизну, одяг. За хвилину дівчина вже натягнула кросівки й накинула на себе шкіряну куртку. 

— Відкрий двері! — почувся хрипкий роздратований чоловічий голос. — Ми просто поговорити хочемо. Ніхто тебе й пальцем не торкнеться! — вхідні двері продовжували трястися. Замок тримався з останніх сил. 

— Ага, так я вам і повірила. — прошепотіла Ася, хитаючи головою. 

Дівчина схопила сумку і  вибігла на балкон. Там зі скрипом відчинила старе вікно з важкими дерев'яними рамами: 

— Слава Богу квартира на першому поверсі і як добре, що я і тут пожаліла грошей та не поставила решітки, — вона сама собі усміхнулася. 

Стукіт у двері припинився. Стало якось аж занадто тихо й від того тривожно. Ася вмить зрозуміла, що небажані гості, здогадалися про її план вилізти через вікно й вже поспішають до неї з іншого боку будинку. Тож дівчина швидко зістрибнула вниз, підхопила сумку з землі та, не озираючись, побігла до автобусної зупинки.

— Невже це Макс Горобчик? Але ж мій термін ще не вийшов. Ми домовилися на п'ятнадцяте квітня, а сьогодні лише тринадцяте. — Ася схвильовано намагалася згадати всіх, кому заборгувала. 

Макс Горобчик тримав у місті два обмінники валют і час від часу позичав їй грошей. А Горобчиком вона його ласкаво про себе називала, бо той мав гарних інформаторів. Вони як пташечки, завжди вірно і своєчасно нашіптували йому про всі зміни з курсом валют у країні задовго до того, як ті справді відбувалися. Іноді в газетах з'являлися статті про забитих до півсмерті чоловіків, які йому заборгували, але до дівчини він завжди був поблажливим. Ася здогадувалася, що це, скоріше всього, через його симпатію до неї. Кілька разів Макс Горобчик навіть запрошував її до місцевого суші-бару, але дівчина йому відмовила.

“Хто ж ще це може бути? — продовжувала перебирати варіанти в голові. Дівчина саме перебігала дорогу, коли прямо перед нею різко загальмувало авто. З нього вискочили два бугаї — високі, широкоплечі, в джинсах та однакових чорних футболках. Кожен тримав у руці рацію. Без пояснень вони схопили Асю за руки й потягнули до машини. 

— Люди, допоможіть! — почала кричати й пручатися дівчина. — Та що я вам зробила? Якщо я винна вашому хазяїну, то  все поверну. Обіцяю!

Чоловіки дивилися на неї байдуже. Їхні обличчя залишалися суворими та беземоційними. Вони мовчки запхали її в машину й сіли з двох різних боків, блокуючи вихід. На дорозі залишилася самотньо валятися її дорожня сумка.

— Мої речі, — прошепотіла вона. Там були її останні відкладені триста доларів і улюблена пара джинсів. Нові зараз купити можливості не буде. У грудях боляче стиснуло.

— Давай, Толян, на ферму, — поплескав по плечу водія один з викрадачів.

У Асі все в середині похололо. Вона вмить забула і про гроші, і про речі. На яку ферму її везли було не зрозуміло, але дівчина здогадувалася, що це погано закінчиться для неї.

— Хлопці, — вона поглянула своїми блакитними очима на того, що сидів зліва, а потім перевела благальний погляд на іншого. — Що я зробила? Якщо ви за боргом прийшли, то в мене все одно нічого немає. Який сенс мене вбивати? Дайте мені трохи часу. Я подвою роботу біля ресторану “Цезар” і готелю “Схід” й швидко поверну, що винна.

Бугай зліва нахмурив брови й мовчки відвернувся до вікна. Його напарник, що був справа, буркнув:

— Якби не крала, то й проблем би не було. Тупа курка. Замовкни. На фермі про все дізнаєшся, — й також відвернувся до вікна.

Ася повертіла своєю рудою голівкою й зітхнула, остаточно переконавшись, що тікати немає як.

Її серце скажено закалатало в грудях, щойно вони виїхали за місто. І чим менше житлових комплексів та приватних будинків ставало навколо, тим страшніше їй було. Коли ж вони з'їхали з основної дороги на стежку, що вела до лісу, дівчина й зовсім запанікувала: “Господи, — картала вона себе, — ну навіщо я досі цим займаюсь? Далися мені ті крадіжки. Завжди знала, що це до добра не доведе. Треба було йти працювати секретаркою чи продавчинею. Вже б вийшла заміж, щасливо народила й сиділа б удома та варила  борщі для чоловіка — жива і здорова. А тепер і до вечора не дотягну”. — Її губи затремтіли. Вона опустила плечі й мовчки дивилася вперед на дорогу. Взагалі-то Ася пробувала змінити професію й не один раз. Проте без освіти й досвіду, їй не вдавалося знайти роботу, яка дозволила б нормально існувати. “Як інші люди виживають на зарплату?” — вона лиш розводила руками й знову поверталася до свого звичного заняття.