Розділ 35. Любов у тірамісу

Зимовий день у Любліні був холодним, але сонячним. Вулиці міста були вкриті тонким шаром снігу, який іскрився під промінням сонця. Бревек та Альона вирішили, що це ідеальний час для прогулянки, щоб відчути свіжий морозний вітер і трохи відпочити від роботи.

— Хочеш зайти до кав’ярні? — запитав Бревек, тримаючи її за руку, коли вони проходили повз невелике кафе з великими вікнами, за якими можна було побачити теплу атмосферу.

— Це чудова ідея, — усміхнулася Альона.

Кав’ярня, куди вони зайшли, була затишною. У повітрі відчувався аромат свіжої кави, ванілі й кориці. Їх зустрів приємний офіціант і провів до столика біля вікна. Альона обрала гарячий шоколад з маршмелоу, а Бревек — міцний еспресо.

— Ти помітила, як усе виглядає святково, навіть у звичайні дні? — запитав він, дивлячись на прикрашені гірляндами вулиці за вікном.

— Так, — відповіла вона. — Місто має свій шарм взимку. І знаєш, мені здається, такі моменти, як зараз, — це те, заради чого ми живемо.

Офіціант приніс їхні напої, а разом з ними й десерт. Це було тірамісу, акуратно прикрашене какао-пудрою і свіжими ягодами.

— А це ще що? — здивувалася Альона.

— Комплімент від закладу, — усміхнувся офіціант, ставлячи тарілку на стіл.

— Ну що ж, схоже, нам пощастило, — сказав Бревек, підсовуючи тарілку ближче. — Давай спробуємо.

Альона взяла ложку й акуратно відламала шматочок десерту. Смак був ніжним, трохи гіркуватим від кави, але водночас солодким і насиченим.

— Це просто божественно, — сказала вона, закриваючи очі від задоволення.

— Тірамісу завжди має такий ефект, — погодився Бревек.

Вони почали ділити десерт, смакуючи кожен шматочок і розмовляючи.

— Ти колись думала про те, як мало нам потрібно для щастя? — запитав раптом Бревек.

— Ось так, як зараз? — сказала Альона, усміхаючись. — Напевно, це і є щастя.

— Просто ти, я, тірамісу і гарячий шоколад.

— І можливість бути разом.

Вони сиділи в кав’ярні довго, не помічаючи, як минає час. Їхні розмови плавно переходили від серйозних тем до легких жартів.

— Якби ти могла повернутися назад у часі й змінити щось у своєму житті, що б це було? — несподівано запитав Бревек.

Альона спочатку задумалася, а потім повільно відповіла:

— Напевно, нічого. Усі моменти, хороші чи погані, привели мене до цього місця. До тебе. А ти?

— Я, мабуть, спробував би краще цінувати моменти, — відповів він. — Раніше я думав, що щастя — це щось велике й грандіозне. А тепер розумію, що це, наприклад, такий день, як сьогодні.

Альона взяла його за руку і сказала:

— Думаю, ми обоє тепер це розуміємо.

За вікном почав падати сніг. Великі пухнасті сніжинки кружляли в повітрі, надаючи місту ще більше чарівності. У кав’ярні ставало все більше відвідувачів, але для них обох час ніби зупинився.

— Знаєш, це тірамісу дійсно особливе, — сказала Альона.

— Так, — погодився Бревек. — Але навіть без нього я знаю, що всі моменти з тобою — це найсолодше, що є в моєму житті.

Ці слова змусили її серце тремтіти від щастя.

Коли вони вийшли з кав’ярні, сніг усе ще падав, створюючи пухнастий килим на вулицях. Вони йшли поруч, тримаючись за руки, і знали, що цей день залишиться в їхніх серцях назавжди. У той момент, любов у їхньому житті мала смак тірамісу і тепло зимового вечора.