Розділ 33. Танці вдома

Того вечора в будинку Бревека та Альони панувала незвичайна атмосфера. Вони щойно повернулися з насиченого дня в місті, коли кожен з них виконував свої справи: Альона займалася робочими паперами, а Бревек допомагав одному з друзів з організацією чергового виставкового заходу. Зазвичай такі дні закінчувалися тихим вечором з книжкою або серіалом, але сьогодні було інакше.

Альона відчувала незрозуміле хвилювання, ніби її тіло вимагало чогось несподіваного, порушення звичного порядку. Вона стояла на кухні, розливаючи чай, коли раптом відчула сильне бажання просто вимкнути світло і слухати музику.

— Знаєш, — сказала вона, повертаючись до Бревека, який сидів у вітальні за ноутбуком, — я думаю, що сьогодні нам потрібно зробити щось… інакше.

Бревек підняв голову й посміхнувся:

— Щось інакше? Наприклад, що?

— Може, влаштуємо собі вечір танців? — запропонувала Альона. — Просто вдома, без жодної підготовки. Увімкнемо музику, яку любимо, і будемо танцювати.

Бревек на секунду задумався, а потім закрив ноутбук.

— Чому б і ні? — погодився він. — Це звучить ідеально.

Альона миттєво увімкнула плейлист зі своїми улюбленими композиціями. М’які ритми наповнили кімнату, створюючи атмосферу затишку й невимушеності. Вона потушила світло, залишивши лише одну невелику лампу біля книжкової шафи, яка давала тепле, майже інтимне освітлення.

— Тепер це схоже на сцену з фільму, — пожартував Бревек, підходячи ближче. — Я повинен спершу перевірити, чи не стоїть десь прихована камера.

Альона засміялася і, взявши його за руку, потягнула на середину кімнати.

— Танцюй зі мною, — сказала вона тихо.

Вони почали рухатися під музику, спочатку трохи невпевнено, сміючись одне з одного. Їхні рухи були простими й легкими, ніби вони щойно навчалися танцювати. Але поступово це перетворилося на щось більше. Ритм музики ніби заволодів ними, а їхні рухи стали гармонійними і плавними.

— Знаєш, я ніколи не думав, що танці можуть бути настільки розслабляючими, — сказав Бревек, повертаючи Альону.

— Це не просто танці, — відповіла вона. — Це наш момент.

У їхніх очах світилася радість. Музика змінювалася від повільних мелодій до більш ритмічних, і вони то кружляли по кімнаті, то сміялися, намагаючись виконати складніші рухи.

Через деякий час, Бревек зупинився, щоб увімкнути іншу пісню. Це була їхня улюблена композиція, яка завжди нагадувала про особливі моменти їхнього життя.

— Пам’ятаєш, коли ми вперше почули цю пісню? — запитав він, притуляючи її до себе.

— Звісно, пам’ятаю, — усміхнулася Альона. — Це було в тому маленькому кафе у Парижі. Тоді йшов дощ, і ми ховалися від нього під парасолькою.

— І тоді я подумав, що більше ніколи не хочу втрачати ці моменти з тобою, — сказав він, дивлячись їй у очі.

Музика знову заповнила кімнату, і вони продовжили танцювати. Їхні рухи стали повільнішими, ніби вони танцювали не для того, щоб рухатися, а щоб відчувати одне одного. Це було наче розмова без слів, де кожен рух розповідав історію їхньої любові.

— Ти найкращий партнер, про якого я могла мріяти, — сказала Альона, притулившись до його плеча.

— І ти — моя музика, — відповів він.

Вони танцювали ще довго, поки музика не стихла. Але навіть коли все стало тихо, вони продовжували стояти разом у центрі кімнати, відчуваючи, що цей вечір став чимось більшим, ніж просто танцями. Це був момент, коли час зупинився, залишивши їх удвох у світі, де існувала лише їхня любов.

Коли вони нарешті вирішили сісти й перепочити, Альона принесла пляшку вина, яку вони зберігали для особливого випадку.

— Думаю, сьогодні саме той вечір, коли це вино має бути відкрито, — сказала вона, наповнюючи келихи.

— За нас? — запитав Бревек, піднімаючи келих.

— За нас, — погодилася вона.

Вони сиділи на підлозі, спершись на диван, і дивилися на мерехтіння лампи. Їхня втома змішувалася з теплом і задоволенням від цього вечора.

— Це був один із найкращих вечорів у моєму житті, — сказала Альона.

— І це лише початок, — відповів Бревек. — У нас ще стільки вечорів попереду.

І пізніше, вони заснули, відчуваючи, що їхні серця були наповнені спокоєм і щастям.