Розділ 30. Подорож до Буковеля

Після напружених тижнів у лікарні та безкінечної роботи над культурними проєктами, Альона відчула, що їй потрібно відновити сили. Бревек помічав її втому, але знав, що умовити її на відпочинок буде нелегко. Вона завжди була тією, хто ставив інтереси інших вище за свої власні.

Одного ранку, коли Альона сиділа за кухонним столом з чашкою чаю, її телефон задзвонив. На екрані з’явилося ім’я Лани, її близької подруги з України.

— Лана! — вигукнула Альона, піднімаючи трубку. — Як ти? Скільки часу ми не спілкувалися!

— Альоно, привіт! — почула вона радісний голос подруги. — Я чудово, але про це розкажу пізніше. Слухай, у мене до тебе пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитися.

— Що за пропозиція? — запитала Альона, заінтригована.

— Приїжджай до нас в Буковель! Ми з друзями плануємо кілька днів у горах, катання на лижах, гарячі чан-купелі, і просто неймовірні краєвиди. Ти ж знаєш, яким прекрасним буває Буковель взимку.

Альона на секунду задумалася. Вона вже давно мріяла про відпочинок у горах, але завжди знаходила виправдання, щоб відкласти подорож.

— Це звучить дуже привабливо, — відповіла вона. — Але чи зможемо ми з Бревеком так швидко організувати все?

— Це не проблема, — впевнено сказала Лана. — Ми знімаємо будинок біля схилу. Ви тільки приїжджайте, я все влаштую.

— Добре, — погодилася Альона, несподівано навіть для себе. — Я поговорю з Бревеком і дам тобі знати.

Коли Альона розповіла про пропозицію Бревеку, його обличчя освітилося радістю.

— Це ідеальна ідея, — сказав він. — Ми давно говорили про те, що нам потрібно трохи змінити обстановку. І ти заслуговуєш на відпочинок, Альоно.

Вони швидко почали готуватися до подорожі. У валізах опинилися теплі светри, гірськолижні костюми, шапки, рукавички та все необхідне для зимового відпочинку. Альона подзвонила Лані, щоб підтвердити свою участь, і подруга відразу ж почала ділитися планами.

— Усе буде ідеально, — запевнила Лана. — Гори, сніг, аромат глінтвейну, і, звісно, ми знову побачимось!

Вранці, кілька днів по тому, Бревек та Альона сіли в потяг, що прямував до України. Дорога була довгою, але спокійною. За вікном змінювалися краєвиди: засніжені поля, села з маленькими хатками, а потім усе більше й більше лісів і гірських схилів.

— Ти колись каталася на лижах? — запитав Бревек, дивлячись на Альону.

— Кілька разів, але дуже давно, — усміхнулася вона. — А ти?

— Я більше по сноуборду, — відповів він. — Але впевнений, що ми разом швидко згадаємо всі наші навички.

Коли вони прибули на місце, їх зустріла Лана. Вона виглядала такою ж енергійною й життєрадісною, як і завжди.

— Яка я рада вас бачити! — вигукнула вона, обіймаючи Альону.

— Ми теж дуже раді, — відповіла Альона.

Буковель одразу вразив їх своєю красою. Сніг тут здавався особливо білим, чистим і пухким. Навколо були видно гори, що здіймалися до неба, і ліси, які виглядали, ніби з казки. Вулички містечка були прикрашені святковими вогнями, а в повітрі відчувався аромат гарячого шоколаду і пряників.

— Тут навіть краще, ніж я собі уявляв, — сказав Бревек, дивлячись на засніжені схили.

— Це тільки початок, — відповіла Лана. — Завтра ви побачите справжню магію.

Їхній будинок був теплим і затишним, з великим каміном і панорамними вікнами, звідки відкривався вид на гори. Альона та Бревек відчули, як напруга останніх місяців починає залишати їх.

— Це буде незабутній відпочинок, — сказала Альона, вдивляючись у мерехтіння снігу за вікном.

Бревек погодився, і вони обоє не могли дочекатися, що принесе їм наступний день у засніжених Карпатах.

***

Ранок у Буковелі почався із сонця, що яскраво осяювало гори. Промені падали на сніг, змушуючи його іскритися, немов він був посипаний діамантовим пилом. Альона прокинулася першою, вдивляючись у це видовище через велике вікно їхнього будинку. Її серце наповнилося передчуттям пригод.

— Ранок у горах має якийсь особливий шарм, — тихо сказала вона, коли Бревек, ще трохи сонний, приєднався до неї з чашкою кави в руках.

— Це точно, — кивнув він. — Але я готовий побитися об заклад, що найкраща частина дня ще попереду.

Лана та інші друзі чекали їх біля підйомника. Усі були готові до активного дня: лижі, сноуборди, сміх і навіть кілька падінь — це все було заплановано.

Коли вони дісталися до вершини одного з гірськолижних схилів, Альона трохи нервувала.

— Я забула, наскільки це може бути лячно, — зізналася вона, дивлячись вниз на довгий і досить крутий схил.

— Не хвилюйся, — сказав Бревек, підбадьорюючи її. — Ми спустимося разом. Якщо що, я тебе підтримаю.

Перший спуск був обережним і трохи незграбним. Альона кілька разів втратила рівновагу і впала в м’який сніг, але це викликало лише сміх.

— Я виглядаю, як справжній новачок, — сказала вона, намагаючись піднятися після чергового падіння.

— Головне — насолоджуватися процесом, — відповів Бревек, простягаючи їй руку.

Після кількох спусків, Альона почала відчувати себе впевненіше. Вона вже не так боялася швидкості й навіть наважилася трохи маневрувати. Бревек, спостерігаючи за нею, був вражений її прогресом.

— Ти швидко вчишся, — похвалив він, коли вони зупинилися на короткий відпочинок біля маленького кафе на схилі.

— Дякую, — відповіла вона, п’ючи гарячий чай з лимоном. — Але я думаю, що це завдяки тобі. Твоя підтримка багато значить.

Після катання на лижах, Лана запропонувала спробувати ще одну розвагу — ковзанку.

— Уявіть собі: катання на ковзанах з видом на засніжені гори. Це буде чарівно, — сказала вона, запрошуючи всіх приєднатися.

Ковзанка була розташована неподалік від головного комплексу. Це була велика, рівна поверхня льоду, оточена сніговими пагорбами і деревами. Альона вперше за багато років стала на ковзани, і це викликало в неї теплі спогади з дитинства.

— Як давно я цього не робила, — сказала вона, тримаючись за руку Бревека, щоб не впасти.