Розділ 28. День портретів

Ідея Дня портретів народилася випадково. Одного разу, коли Бревек та Альона працювали над оформленням чергової виставки, до «Простору натхнення» зайшла молода художниця на ім’я Софія. Вона несла великий мольберт і кілька полотен.

— Привіт, — звернулася вона до Альони, трохи зніяковіло. — Я знаю, що ви тут організовуєте мистецькі події, і хотіла б запропонувати щось особливе.

Альона, зацікавившись, запросила її сісти і розповісти більше.

— Я портретистка, — почала Софія. — Мені завжди подобалося малювати людей, зупиняти моменти їхнього життя на полотні. Але останнім часом я задумалася: а що, якби люди самі могли брати участь у створенні портретів? Щоб це був не просто мій погляд, а спільний процес.

Бревек, який саме проходив повз, зупинився, почувши її слова.

— Це звучить як щось цікаве, — сказав він. — Але як це працюватиме?

— Уявіть собі, що кожен, хто прийде, не лише позуватиме, а й додаватиме свої деталі до портрета, — пояснила Софія. — Наприклад, вибиратиме кольори, розповідатиме свою історію, яка стане частиною зображення.

— Це буде більше, ніж портрет, — сказала Альона, захопившись ідеєю. — Це буде історія людини, втілена на полотні.

Разом з Софією вони почали розробляти концепцію події. Основною ідеєю було створення портретів, у яких люди бачили б себе не лише через очі художника, а й через власні емоції та бажання.

— Ми можемо поставити мольберти по всьому простору, — запропонував Бревек. — Люди зможуть спостерігати за процесом, ділитися своїми історіями, а художники, як Софія, додаватимуть щось від себе.

Окрім того, вони вирішили додати інтерактивний елемент: спеціальні зони, де відвідувачі могли б самі малювати свої портрети. Навіть ті, хто ніколи не тримав у руках пензля, могли спробувати себе у мистецтві.

— І обов’язково залишимо великий стенд, — додала Альона. — Щоб кожен зміг залишити кілька слів про те, як вони бачать себе.

День портретів розпочався з першими променями сонця. У «Просторі натхнення» панувала атмосфера творчого очікування. Софія та інші запрошені художники підготували свої мольберти, фарби та полотна. У залах вже стояли невеликі таблички з написами: "Ти — своє мистецтво", "Дивись на себе очима душі", "Залиши свій слід у кольорах".

Першими прийшли сім’ї з дітьми. Маленькі хлопчики й дівчатка захоплено крутилися біля мольбертів, спостерігаючи, як художники майстерно виводять лінії. Одна дівчинка, Софійка, одразу зацікавилася.

— Я можу бути моделлю? — запитала вона у Софії, тримаючи маму за руку.

— Звісно! — усміхнулася їй Софія. — Хочеш, я намалюю тебе в уявному світі?

— А це як? — здивувалася Софійка.

— Розкажи мені, що ти любиш найбільше, — запропонувала Софія.

— Я люблю єдинорогів! І море! — вигукнула Софійка.

Художниця почала малювати, і на полотні з’явився не просто портрет дівчинки, а справжня казка: Софійка сиділа на березі моря, де її оточували сяючі єдинороги. Коли портрет був готовий, Софійка не могла відірвати очей.

— Це я? — запитала вона, захоплено.

— Це ти, як я тебе уявила, — відповіла Софія.

Поки художники працювали, люди підходили до інтерактивних зон, де могли самостійно спробувати створити свої образи. Одним із найяскравіших моментів став портрет літньої пари, яка прожила разом понад 50 років.

— Ми ніколи не думали про те, щоб нас малювали, — сказав чоловік, сором’язливо сівши перед мольбертом.

— Але це чудовий спосіб залишити щось для наших дітей та онуків, — додала його дружина.

Художник створив їхній спільний портрет: двоє людей, які тримаються за руки, а позаду них видно їхній дім, квітучий сад і родину, що сміється біля порогу. Коли портрет завершили, обидва не могли стримати сліз.

— Це більше, ніж ми могли собі уявити, — прошепотіла жінка. — Дякуємо вам за цю пам’ять.

Особливою частиною заходу стала зона для дітей, де вони могли створювати «портрети майбутнього». Діти малювали себе такими, якими хотіли б стати: лікарями, музикантами, дослідниками космосу.

— Це я, коли виросту! — вигукнув один хлопчик, показуючи малюнок, на якому він сидів у кабіні великого літака.

— А це я буду рятувати тварин, — сказала дівчинка, показуючи свій малюнок із собаками й котами.

Навіть дорослі наважувалися спробувати. У зоні автопортретів люди розповідали свої історії, малюючи себе такими, як вони бачать себе в глибині душі.

Коли сонце почало сідати, у «Просторі натхнення» залишилося багато картин, малюнків і написів. Люди забирали свої портрети, залишаючи теплі слова вдячності.

Софія підходила до Бревека та Альони, витираючи руки від фарби.

— Це було щось неймовірне, — сказала вона. — Я бачила, як люди відкривалися через свої портрети. Це був не просто день малювання, а день історій та емоцій.

— Ти маєш рацію, — відповіла Альона, вдивляючись у кольорові полотна, що залишилися на стінах. — Ми дали людям можливість побачити себе інакше.

Бревек стояв поруч, спостерігаючи за тим, як останні відвідувачі виходять з простору.

— Здається, у кожному портреті є щось більше, ніж просто обличчя, — сказав він. — Це історії, які залишаться назавжди.

Цей день став ще однією яскравою сторінкою у житті «Простору натхнення». Люди, які взяли участь у створенні своїх портретів, залишили в цьому місці частинку себе. І коли вечір приніс тишу, Бревек та Альона сиділи біля великого стенда, де висіли залишені написами портрети. Вони знали, що ця подія подарувала людям те, чого вони так часто шукають: можливість побачити себе у світлі, якого вони ще не помічали.