Розділ 21. Випробування весни

Весна принесла не лише тепло, але й новий етап роботи над їхнім «Простором натхнення». Проєкт уже був майже готовий до запуску, однак останні дні перед відкриттям стали справжнім випробуванням для Бревека та Альони. Кожен день здавався наповненим складнощами: терміни стискалися, постачальники затримували матеріали, і, як на зло, з’являлися несподівані технічні проблеми.

Бревек та Альона жили, здається, у двох паралельних світах: один — їхній звичайний, де вони разом снідали та обговорювали плани на день, а інший — світ повного хаосу в їхній майстерні. Там вони знову й знову шліфували деталі, обговорювали ідеї з командою і щодня знаходили нові виклики, які ставали все більш непередбачуваними.

— Альоно, ми точно встигнемо? — запитав якось Бревек, обертаючись до неї з виразом неприхованого хвилювання в очах.

— Встигнемо, — твердо відповіла вона, сповнена рішучості. — Ми працюємо над цим місяцями, і я знаю, що навіть якщо щось піде не так, ми знайдемо рішення.

Вона трималася впевнено, проте всередині відчувала тиск не менший, ніж Бревек. Вони вже вклали в цей проєкт усі свої сили, і думка про те, що щось може піти не так, лякала її. Але це була не перешкода — це був лише етап, який вони мали пройти.

Одного разу, коли вони знову залишилися працювати допізна, Бревек, поглядаючи на Альону, раптом зупинився і сказав:

— Знаєш, ти стала для мене не лише партнером у цьому проєкті, а й прикладом сили. Я не знаю, як ти це робиш, але твоя рішучість дає мені впевненість.

Альона подивилася на Бревека й, трохи втомлено усміхаючись, відповіла:

— Я думаю, що ми обидва додаємо одне одному сили, Бревеку. У такі моменти я усвідомлюю, що ми не просто команда, а щось більше. Усі ці випробування стали частиною нас, і коли ми долаємо їх разом, я відчуваю, що можемо здолати будь-що.

Вони знову поринули в роботу, але цього разу в їхніх очах з’явилася тиха впевненість. Кожен знав, що поруч є людина, яка підтримає в найважчі миті. Тож, коли наприкінці дня знову виникла одна з технічних проблем з підсвіткою їхнього інтерактивного простору, Бревек та Альона разом працювали над нею, і їм навіть вдавалося знаходити в цьому певну радість. Спільне подолання труднощів не просто втомлювало, а, навпаки, створювало відчуття єдності.

Один із їхніх помічників, Ігор, також підтримував моральний дух команди. Він був молодим, але надзвичайно талановитим інженером, і завжди знав, як знайти вихід із найскладніших ситуацій. Коли вони працювали втрьох, Ігор жартував, що проєкт «Простір натхнення» нагадує йому гігантський пазл, який потребує колективної мудрості, щоб бути зібраним.

— Усі великі справи завжди даються важко, — сказав він, якось подивившись на Альону та Бревека. — Але знаєте, коли ми врешті зробимо останній штрих, я впевнений, що все минуле здасться дрібницями. Це просто така дорога до успіху.

І справді: після численних безсонних ночей, нескінченних правок і випробувань, прийшов день, коли проєкт був готовий до фінальних тестів. Альона оглянула простір і не могла стримати відчуття гордості. Кожний модуль, кожна зона відповідали задуму: тут були куточки для спогадів, інтерактивні стіни для відгуків, простір для мистецьких послань, куточок вдячності — усе це стало живою картиною, до якої міг долучитися кожен відвідувач.

— Ми це зробили, — прошепотіла вона, стоячи посеред готового простору.

— Так, ми це зробили, — відгукнувся Бревек, стаючи поруч із нею. — Але це ще не кінець. Завтра нас чекає відкриття, і люди нарешті побачать усе, над чим ми так довго працювали.

Незважаючи на втому, обох охопило передчуття чогось великого. Наступний день обіцяв стати кульмінацією всіх їхніх зусиль.