Розділ 19. Коли настав новий рік

Зима поступово огорнула Люблін легким снігом, перетворивши місто на казковий простір із сяючими вогнями й прикрашеними ялинками. Бревек та Альона поринули у святкову атмосферу, адже наближався Новий рік — час, коли все, здавалось, набувало нового сенсу, а плани на майбутнє ставали чіткішими.

У їхній майстерні, серед ескізів і частин недобудованих інсталяцій, уже стояла невелика ялинка, прикрашена власноруч зробленими орнаментами. Бревек та Альона вирішили провести останній день року, працюючи над завершенням планів для їхнього проєкту, але також не забували про свято.

— Ти знаєш, кожен Новий рік здається для мене чимось особливим, — сказала Альона, роздивляючись орнаменти на ялинці. — Він завжди дає відчуття нових можливостей. Цьогоріч хочеться вірити, що ми справді змінимо щось не лише для себе, але й для інших.

— Я відчуваю те саме, — кивнув Бревек. — Особливо зараз, коли наш проєкт уже на стадії втілення. Це наче початок нової глави, не лише для нас, а й для всіх, хто буде частиною нашого простору.

Ближче до вечора, коли місто огорнулося ранніми зимовими сутінками, вони вирішили взяти перерву. Сніг за вікном падав великими "пухнастими пластівцями", створюючи атмосферу затишку й спокою. Бревек приніс кілька свічок, а Альона заварила чай з корицею та гвоздикою, який одразу наповнив майстерню теплим ароматом.

— Давай складемо список того, що хочемо досягти в новому році, — запропонувала Альона, відкриваючи свій блокнот. — Це наче маленька традиція, яка допомагає мені відчути, що все можливо.

Бревек з усмішкою підсів до неї, і вони разом почали писати свої мрії й цілі на прийдешній рік.

Блокнот Альони швидко заповнювався словами, а у теплій атмосфері вечора їхні ідеї ставали дедалі сміливішими. Вони записували великі плани на майбутнє — від успішного відкриття їхнього інтерактивного простору до нових творчих експериментів, які могли б об'єднати людей ще більше.

— Отже, перше і головне: відкриття нашого простору, — прочитав уголос Бревек, занурюючись у свої мрії. — Я хочу, щоб він став не лише місцем для споглядання, але й для взаємодії, де кожен відвідувач відчуватиме себе частиною мистецтва.

— Абсолютно, — погодилася Альона, дописуючи ще одну ідею. — І ще важливо організувати кілька подій для дітей та молоді. Вони ж неймовірно відкриті до нових форм самовираження! Це буде чудово для них і для міста.

Бревек кивнув, додаючи свою ідею про інтерактивні майстер-класи, де відвідувачі могли б навчитися працювати з різними матеріалами, а також вкладати свої думки й почуття в мистецтво.

— Уяви собі, — продовжив він, — якщо б ми змогли залучити місцевих художників для проведення таких майстер-класів. Це буде не просто музей, а справжній творчий центр.

Раптом в їхній майстерні запалав феєрверк, але не зовні, а у вигляді нової ідеї.

— А якщо, — замислилася Альона, — ми додамо ще одну зону для самостійного мистецтва? Наприклад, кожен зможе зробити маленьку скульптуру чи написати послання й залишити його на виставці. Це було б чудовим додатком до наших планів!

— Так, це ідеально! — відгукнувся Бревек. — І кожного року ми збиратимемо ці маленькі витвори та створюватимемо з них нові інсталяції. Це буде мистецтво, що розвивається разом із містом.

Вони дописували свої ідеї, аж поки, здавалося, кожна з них не знайшла свого місця в списку.

Після кількох годин, сповнених натхнення, блокнот був заповнений планами, мріями та цілями, які здавалися неймовірними, але такими привабливими. Альона вдивлялася у написане, уявляючи, як кожна з цих ідей оживе в майбутньому, і посміхалася.

— Знаєш, Бревеку, — сказала вона, перевертаючи сторінки блокнота, — це найбільший список мрій, який ми коли-небудь створювали. І я хочу, щоб усе це стало реальністю. Якось я відчуваю, що цей рік стане для нас особливим.

Бревек глянув на неї, і в його погляді було видно таке ж захоплення та рішучість. Він знав, що цей проєкт і всі ідеї, які вони занотували, — це щось більше, ніж просто робота чи мистецтво. Це було їхнє прагнення змінити навколишній світ і залишити свій слід.

— Я теж відчуваю це, — відповів він, беручи її за руку. — Кожен новий рік приносить із собою нові можливості, але цього разу я знаю, що ми готові втілити все це в реальність.

Сніг продовжував падати за вікном, створюючи мерехтливий килим на вулицях міста. Бревек та Альона, вдягнені в теплі пальта, вирішили зробити невеличку прогулянку, щоб відчути атмосферу міста перед настанням Нового року. Вони вийшли на вулицю, відчуваючи приємний холод, що обпікав щоки, та запах снігу.

Люблін у новорічну ніч був неймовірно гарним. Вулиці сяяли святковими вогнями, і в повітрі віяло очікуванням свята. Люди поспішали до своїх домівок або йшли вулицями з друзями, обмінюючись радісними посмішками. Здавалося, що все місто зібралося разом, чекаючи на дзвін курантів, що символізуватиме початок нового року.

— Подивись, яке наше місто гарне, — тихо сказала Альона, дивлячись на освітлені вулиці. — Воно здається таким живим й теплим. І я вірю, що наш проєкт стане частиною цього життя.

— Місто ніби ожило, — відповів Бревек. — І якщо ми зможемо зробити хоч щось, що додасть йому ще більше тепла й радості, я буду щасливим.

Вони пройшлися центральною вулицею, де вже починали збиратися люди, готуючись до святкування Нового року. Молодь обмінювалася тостами, сім’ї гуляли з дітьми, усюди було чути сміх і радість. Бревек та Альона відчували себе частиною цієї атмосфери, ніби кожна посмішка, кожен крок наближали їх до здійснення їхніх власних мрій.

Зрештою, вони повернулися до майстерні, де на столі залишилися чашки з чаєм і блокнот із записаними планами. Залишалося ще трохи часу до півночі, і вони вирішили провести його, згадуючи найкращі моменти року, що минає, та обговорюючи, що кожен з них приніс у їхнє життя.

Коли наблизився час, вони відкрили пляшку ігристого, стоячи біля вікна, через яке видно було сяючий вогнями Люблін. На вулицях лунали голоси, і ось, нарешті, почався відлік до Нового року.