Розділ 18. Термінове замовлення

Одного ранку, коли Бревек та Альона знову працювали над деталями свого проєкту, пролунав дзвінок, що мав змінити їхній день. Це був постачальник із повідомленням про термінову доставку, яку вони самі замовили кілька днів тому. Їм потрібні були унікальні матеріали — спеціальна фарба та мікроскопічні світлодіоди, які, на жаль, не можна було знайти в Польщі. Бревек, дослідивши ринок, знайшов відповідну компанію в Берліні, і ось тепер очікувана доставка мала здійснитися.

— Бревеку, ми точно встигнемо отримати все вчасно? — запитала Альона, вдивляючись у календар на телефоні. — Наші терміни стискаються, і якщо доставка затримається, ми не зможемо завершити проєкт у запланований час.

— Здається, ні, — з легкою посмішкою відповів Бревек, тримаючи телефон біля вуха. — Щойно розмовляв із представником компанії. Сказали, що для нас виділили спеціального кур’єра, і він уже в дорозі. Здається, вони підійшли до цього завдання з особливою відповідальністю.

Альона з полегшенням усміхнулася. Знали вони про кур’єра небагато: чоловік на ім’я Еліо, який встиг подолати всю дорогу з Берліна і вже був на кордоні Польщі.

— Цікаво, як це — бути кур’єром для таких термінових замовлень? — замислилася Альона. — Довга дорога, тиск від термінів, постійна відповідальність...

— Можливо, для нього це звичайний день, — припустив Бревек. — Але, думаю, такий шлях з Берліна сюди може бути справжньою пригодою. Що ж, чекаємо на нього.

Через кілька годин пролунав дзвінок, і чоловічий голос із легким німецьким акцентом повідомив:

— Вітаю, це Еліо. Я вже прибув до Любліна й готовий доставити ваше замовлення.

Бревек відповів із полегшенням:

— Чудово, Еліо! Приходьте прямо до нашої майстерні. Ми будемо чекати.

За півгодини на порозі з’явився високий чоловік із рюкзаком і маленьким кейсом, у якому, без сумніву, зберігалося замовлення. Його темне волосся було трохи скуйовджене від дороги, але в очах світилася легка усмішка, а рухи були впевненими і спокійними, що одразу справило на Бревека й Альону позитивне враження.

— Добрий день, — привітався Еліо, простягаючи руку для привітання. — Ваше термінове замовлення готове для передачі.

— Дякуємо, що так швидко доставили його, — відгукнулася Альона, потискаючи йому руку. — Ми хвилювалися через час, але ви справді впоралися неймовірно швидко.

— Це моя робота, — відповів Еліо з легкою усмішкою. — Я радий, що зміг виконати доставку вчасно. Сподіваюся, матеріали будуть вам корисні.

Бревек розкрив кейс і переконався, що всередині були всі потрібні компоненти: фарби, спеціальні світлодіоди й деталі, які він замовляв. Він зітхнув із полегшенням — нарешті, усе було на місці.

— Еліо, ви не уявляєте, як це важливо для нас, — промовив він, вдячно дивлячись на кур’єра. — Цей проєкт залежить від цих матеріалів.

Еліо кивнув, розуміючи важливість доставки, але водночас його цікавило, над чим саме працювали Бревек та Альона. Здавалось, вони були не просто клієнтами, а людьми, які вклали в цей проєкт душу.

— Якщо можна спитати, — звернувся Еліо, — над чим ви працюєте? Відчувається, що це щось особливе, якщо ви потребували такі специфічні матеріали і навіть термінову доставку з-за кордону.

Альона обмінялася поглядом із Бревеком і вирішила розповісти кур’єру трохи про їхній задум. Вона пояснила, як вони створюють інтерактивний простір, де люди зможуть не лише споглядати мистецтво, а й взаємодіяти з ним, залишаючи свої відбитки, голоси, думки. Цей проєкт, за словами Альони, мав стати особливим місцем для людей — символом єднання міста.

Еліо слухав уважно, і на його обличчі відображався інтерес.

— Це звучить як щось неймовірне, — сказав він, коли Альона закінчила. — Я часто доставляю замовлення для художників, але такого ще не чув. Ви буквально робите мистецтво живим і відкритим для всіх.

Бревек усміхнувся, відчуваючи приємне хвилювання, яке завжди виникало, коли вони ділилися своєю ідеєю з іншими.

— Ми хочемо, щоб люди відчували себе частиною цього простору, — пояснив він. — Нам здається, що це не просто мистецтво, а щось більше — спосіб показати, що кожна людина важлива.

Еліо задумливо кивнув, ніби в його голові зародилася якась власна ідея.

— Я подорожую між містами, країнами, — сказав він, усміхаючись. — Кожного дня бачу стільки людей, але рідко хто задумується, що ми всі є частиною одного великого світу. Ваш проєкт — це справжнє нагадування про це.

На цей момент Бревек та Альона зрозуміли, що Еліо не просто доставив їм замовлення, а сам став частиною їхньої історії.

Після душевної розмови з Еліо, Бревек та Альона провели його до дверей майстерні, де вони ще раз подякували йому за швидку і безпечну доставку.

— Було приємно познайомитися з вами, Еліо, — сказала Альона, усміхаючись. — Ви справді внесли свій внесок у наш проєкт.

— Я радий, що зміг бути частиною цього, — відповів Еліо. — Із задоволенням приїду знову, коли у вас буде щось нове.

Вони потиснули руки, і Еліо рушив до своєї машини. Бревек та Альона провели його поглядом, відчуваючи приємне тепло від того, як вдало пройшла ця термінова доставка. Спостерігаючи, як авто Еліо повільно зникає за рогом, вони відчули легке полегшення і задоволення.

— Усе пройшло краще, ніж я міг собі уявити, — промовив Бревек, вдихаючи на повні груди. — У нас тепер є всі матеріали, і ми можемо продовжувати роботу над проєктом.

— Так, і знаєш, ця зустріч з Еліо була чимось більше, ніж просто доставка, — додала Альона. — Це, ніби підтвердження того, що ми йдемо правильним шляхом, коли наш проєкт знаходить відгук навіть у випадкових людей.

Задоволені й натхнені, вони повернулися до майстерні, готові продовжувати свою роботу з новими силами. Тепер, маючи всі необхідні матеріали та підтримку, вони відчували, що їхній проєкт стає дедалі реальнішим і має шанс подарувати людям щось справді особливе.