Розділ 17. Як Бревек та Альона готували піцу

Настав один із тих затишних вечорів, коли Бревек та Альона, захоплені підготовкою нового проєкту, вирішили влаштувати собі перепочинок. Обоє розуміли, що варто хоч іноді відволікатися від буденних справ і повністю зануритися в прості радощі життя. Цього вечора вони вирішили приготувати разом піцу: справжню, домашню, з їхніми улюбленими начинками і тонким тістом, яке Альона так майстерно готувала.

— Що ж, настав час зробити справжню кулінарну пригоду, — оголосив Бревек, зав’язуючи на собі фартух. — Я сподіваюся, що наші піци стануть маленькими шедеврами, гідними будь-якого італійського ресторану.

— Це ж піца, Бревеку, — засміялася Альона, помішуючи борошно для тіста. — Тут не потрібно бути ідеальними, але головне, щоб вона була смачною, а ми насолоджувалися процесом.

Бревек погодився і став допомагати їй замішувати тісто. Руки занурювалися в борошно, і Бревек відчував, як приємно займатися такою справою разом. Це відволікало їх від усіх проєктів й думок, дозволяючи просто бути в моменті.

— А знаєш, я колись чув, що справжня італійська піца — це не лише про інгредієнти, а й про настрій того, хто її готує, — задумливо сказав Бревек, посипаючи дошку борошном, щоб розкачати тісто. — Уяви, наче ми в Італії, на вулиці сонячний день, і ми готуємо піцу для великої компанії друзів.

— О, це звучить чудово, — підхопила Альона, посміхаючись. — Тоді треба готувати її з любов’ю, і, можливо, додати трохи фантазії.

Розклавши інгредієнти на столі, вони почали обговорювати, якою буде їхня ідеальна піца. Альона віддавала перевагу класичній "Маргариті" з томатами, базиліком і великою кількістю сиру моцарелли, тоді як Бревеку хотілося додати чогось нестандартного — наприклад, шпинат, шматочки прошуто, гриби і навіть трішки пекучого перцю.

— А що, якщо ми зробимо дві різні піци? — запропонував він. — Одна буде твоєю класичною "Маргаритою", а інша — моїм експериментом.

— Згода! — з радістю погодилася Альона. — Це ж ще цікавіше — порівняємо наші кулінарні смаки!

Вони розкатали тісто до потрібної товщини, і кожен почав творити свою піцу. Альона акуратно розкладала томатний соус рівним шаром на тісті, потім додавала свіжий базилік і моцарелу, щоб вона розтопилася на піці під час випікання. Бревек, навпаки, працював швидко з ентузіазмом, додаючи все нові й нові інгредієнти на свою піцу.

— Здається, твоя піца виглядає як картина! — пожартувала Альона, поглядаючи на його роботу. — Тут стільки всього, що я навіть не знаю, чи впізнаю її після випікання.

— У мистецтві кулінарії немає обмежень, — з гордістю відповів Бревек. — Я вклав душу у це, тому вона буде особливою.

Задоволені своїми витворами, вони обережно поставили піци в духовку і з нетерпінням почали чекати. Кухня поступово наповнилася неперевершеним ароматом: запах базиліку, томатів, розтопленого сиру й легких ноток спецій нагадував їм про теплі вечори десь на узбережжі.

— Здається, запахом ця піца вже виграє будь-який конкурс, — сказав Бревек, вдихаючи аромат. — Нехай там якийсь ресторан, але в нашій кухні зараз справжня Італія.

— Згодна, — кивнула Альона, не зводячи погляду з духовки. — Як думаєш, котра піца буде смачнішою?

— Думаю, обидві будуть неперевершеними, — відповів він, підморгуючи.

Коли піци були готові, Бревек та Альона обережно дістали їх з духовки, поставивши на стіл дві запашні, димлячі страви. Золотиста скоринка з тягучою моцарелою, шматочки свіжого базиліку й соковиті томати на Альониній "Маргариті" виблискували під світлом лампи. А піца Бревека з прошуто, шпинатом, грибами і легкою ноткою перцю мала яскравий, насичений вигляд, що здавалося, запрошував скуштувати її вже зараз.

— Ну що ж, момент істини, — з усмішкою сказав Бревек, розрізаючи свою піцу і передаючи шматок Альоні.

— І твоя, і моя виглядають так смачно, що хочеться їсти їх обидві одночасно, — засміялася Альона, пробуючи перший шматок його піци.

Вони сиділи за столом, насолоджуючись смаком своїх кулінарних творінь. У кожному шматочку відчувалася не тільки ретельно підібрана комбінація інгредієнтів, але й щось більше — те особливе задоволення, яке приходить від приготування їжі з любов’ю та фантазією.

— Це чудово, — промовила Альона, смакуючи піцу Бревека. — Ти правий, твоя версія — справжнє мистецтво. Цей легкий аромат перцю додає їй характеру.

— А твоя "Маргарита" — це класика, яку неможливо просто не любити, — відгукнувся Бревек, беручи шматок з її піци. — Вона нагадує мені про всі ті маленькі моменти радості, коли ти робиш щось просте, але щире.

Вечір перейшов у теплу розмову за столом, де кожен шматочок піци ставав частиною їхньої розмови, наповненої сміхом, спогадами і планами. Бревек та Альона ділилися думками про їхній майбутній проєкт, мріяли про нові подорожі й обговорювали всі маленькі радощі життя, які так важливо не втратити у вирі справ.

Зрештою, вони зрозуміли, що цей простий вечір з ароматом піци став справжньою віддушиною — моментом, який нагадує про важливість простих речей, що дарують радість.