Розділ 1. Краса, що змінилася у Любліні

Люблін — це місто, в якому перетинаються історія та сучасність, завжди мало особливий шарм. Ох, які ж вулиці... Які будівлі! Відчувається, що кожен камінь бачив безліч історій. Бревек часто йшов цими вулицями після роботи, споглядаючи на небо, яке то було ясним, то затягнутим важкими хмарами. Іноді місто здавалося йому незмінним, але останнім часом він помічав, як все навколо почало набувати нових відтінків. Щось змінилося, і це щось було не просто зовнішньою красою міста — це була краса, що пробуджувалася всередині нього самого.

Одного ранку, коли сонце ще тільки почало підніматися над горизонтом, Бревек стояв на балконі своєї квартири на 15-ому поверсі, спостерігаючи за містом. Він любив цей час доби, коли місто тільки прокидалося, а вулиці були майже порожніми. Промінь сонця освітив старі кам'яні будинки Любліна, і Бревек відчув, як його серце наповнилося теплом.

"Сьогодні буде хороший день," — подумав він, вбираючи цей ранковий спокій.

Однак, думки про спокій розсіялися, коли він згадав про зустріч, яку мав сьогодні вранці. Це була не просто чергова зустріч: це була зустріч з Альоною, — дівчиною, яка вже декілька місяців хвилювала його серце. Вони познайомилися випадково, коли Альона працювала у місцевій лікарні, а Бревек прийшов відвідати свого друга. Він тоді ще не знав, як сильно змінить його життя ця проста зустріч.

"Треба буде виглядати пристойно," — прошепотів він до себе, поглянувши на своє відображення у дзеркалі.

Того ж ранку, Альона прокинулася трохи пізніше, ніж зазвичай. Вона працювала допізна і лише ближче до світанку, встигла трохи відпочити. Але сьогодні вона відчувала, що щось важливе має статися. Її кімната на 12-му поверсі вікнами виходила на протилежний бік будинку, але навіть тут сонце пробивалося через завіси, нагадуючи їй про початок нового дня.

"Альоно, ти знову запізнюєшся!" — тихо посміхнулася вона до себе, підстрибуючи з ліжка та швидко перевдягаючись.

Її думки теж були про Бревека. Вона завжди дивувалася, як доля могла звести їх разом. Вони були настільки різними, але водночас щось магнетичне притягувало їх одне до одного. Ох, ці зустрічі: вони завжди були наповнені невимушеністю, але водночас у повітрі віяло чимось більшим.

Вони домовилися зустрітися у невеликій кав'ярні в самому центрі міста. Там, серед старих вуличок і кавового аромату, їхня історія продовжувала розгортатися. Бревек прийшов трохи раніше, адже він завжди любив бути пунктуальним. Сидячи за столиком біля вікна, він спостерігав за перехожими, обмірковуючи їх життя.

"Альона завжди з’являється в останню хвилину," — подумав він, але його думки були більше усміхненими, ніж знервованими.

І справді, Альона з'явилася саме тоді, коли Бревек вже хотів перевірити годинник. Її кроки були легкими, а усмішка на обличчі миттєво освітлила кав'ярню.

— Ох, вибач, що затрималася, була зайнята на роботі! — Альона сіла навпроти, трохи запихавшись від поспіху, але водночас на її обличчі була грайлива усмішка.

— Я вже звик, що ти завжди на кілька хвилин спізнюєшся, — відповів він з легким сміхом.

— Це моя фірмова риса, — посміхнулася вона, підморгуючи йому.

— Що нового в лікарні? — запитав Бревек, трохи нахилившись до неї.

— Ох, все як завжди: робота йде своїм ходом. Але знаєш, останнім часом я відчуваю, що щось змінюється... Якесь передчуття, що скоро все стане зовсім іншим, — сказала Альона, поглянувши в його очі.

— Ти завжди відчуваєш такі речі, — тихо відповів він, вдивляючись у її обличчя. Він розумів, що її інтуїція часто була вірною, і цього разу це теж було правдою.

Їхня зустріч продовжувалася під м'яким світлом ранкових променів, що падали через вікно. Вони обговорювали дрібниці, сміялися з невеликих жартів, але водночас щось важливе вже було у повітрі. Їхні розмови часто були глибокими, але водночас легкими, як весняний вітерець, що проноситься вулицями Любліна.

— Як гадаєш, що буде далі? — запитала Альона, несподівано та серйозно поглянувши на нього.

— Далі? — перепитав Бревек, трохи здивований. — Не знаю, але я відчуваю, що все буде добре.

— Ти завжди такий оптиміст, — відповіла вона з посмішкою, але в її очах з'явилося щось більш серйозне і глибоке.

Вони вийшли з кав'ярні і продовжили прогулянку вулицями міста. Люди вже почали виходити на роботу, вулиці оживали. Але для них світ ніби зупинився. Бревек та Альона йшли поруч, не поспішаючи, розмовляючи про все на світі. Вони могли говорити годинами, адже час для них був неважливий. Однак цього разу у повітрі було щось особливе — передчуття змін, які вже чекали за рогом.

— Люблін... Ох, яке ж це місто... — сказав Бревек, вдивляючись у далечінь. — Здається, воно теж змінюється разом з нами.

— А може, це ми змінюємо його? — тихо відповіла Альона, зупинившись і подивившись йому в очі.

— Можливо, — погодився він, підходячи ближче.

Їхні погляди зустрілися, і це був момент, коли слова вже не мали значення. Ох, як же швидко все могло змінитися, коли наставав час важливих рішень.

Цього дня вони ще довго гуляли містом, обговорюючи майбутнє, мріючи і плануючи. Бревек все більше розумів, що Альона — не просто випадкова знайома. Її присутність змінювала його життя, відкривала нові горизонти і давала йому сили для нових починань.

— Часом я думаю, що ми зустрілися саме тоді, коли було потрібно, — сказав він, коли вони сідали на лавку в парку, що знаходився неподалік їхнього будинку.

— Так, я теж так відчуваю. Ух, як же швидко летить час, коли ми разом, — відповіла Альона, дивлячись на небо, яке поступово затягувалося хмарами.

— Ще не пізно. Підемо до мене, я зроблю нам каву, — запропонував Бревек, посміхаючись.

— Залюбки, — відповіла вона, встаючи з лавки і простягаючи йому руку.

Вони піднялися на 15-ий поверх, і коли двері ліфта відчинилися, Альона відчула себе як вдома. Це місце вже стало їй рідним, хоча спочатку вона й не могла собі уявити, що квартира Бревека на 15-ому поверсі може стати для неї такою важливою частиною життя. Вони увійшли до квартири, і Альона одразу ж підійшла до вікна, дивлячись на місто з висоти.