Глава 6 — Занадто близько

— А що, якщо не відпущу? — з легкою зухвалою посмішкою, трохи примружившись, сказав він.

— Я тебе тоді... — вона на секунду замовкла. — Тоді я тебе вдарю, — задумливо, але все ж грізно сказала вона.

Микита тихо засміявся, зробивши вигляд, що йому і справді стало страшно, і відпустив її руку.

Він встав зі стільця, нахилився ближче і, ледь торкнувшись її вуха диханням, прошепотів:

— Ти що, ревнуєш?

— ЩО? Ні... Та кому ти взагалі потрібен. — сказала вона.

Еріка захвилювалася, долоні спотіли, обличчя почервоніло, і вона різко втекла до інших.

Микита лише посміхнувся і пішов за нею.

Сидячи за столом, Микита не відводив погляду від Еріки. Вона це помітила і почала маячити, їй стало ніяково. Зітхнувши, вона відвела погляд і подивилася на Ксю, яка в той же час затискалася з Остіном.

— Ось ця... вже і затискається з ним, коли вона тільки встигла, — закотивши очі, сказала Еріка.

Ще трохи посидівши, вона з Еммою попрямували до кімнати.

— Дівчата, ви куди? — запитала Ксю.

— Та, ми вже підемо спати.

— А, добре, я теж скоро прийду.

Емма щось запідозрила і почала розпитувати Еріку, буквально засипаючи її питаннями:

Тобі що, подобається цей Микита?

А давно Ксю з Остіном?

Та, ти швидко знайшла йому заміну...

Після цих слів у Еріки навернулися сльози, але вона з усіх сил намагалася їх стримати. Серце болісно стискалося, ніби в нього встромили ніж.

— Замовкни! — сказала вона грубим тоном.

— Що? Я ж права, чому ти закриваєш мені рот? — почала ще сильніше провокувати її Емма.

— Я ж сказала, замовкни і не кажи дурниць! — закричала Ері, загорнулася в ковдру.

— Що, правда вухо ріже? — продовжила та.

— ТА ЗАКРИЙСЯ ТИ, ЗАБИРАЙСЯ З ЦІЄЇ КІМНАТИ! — не витримавши, прогнала ії  дівчина.

Емма пішла, грюкнувши дверима.

Як тільки в кімнаті стало тихо, Еріка більше не могла стримуватися — сльози самі потекли по щоках. Вона занурилася в подушку, тихо ридаючи і повторюючи собі, що, можливо, Емма має рацію... і їй поки не варто думати про будь-які почуття.

Незабаром всі розійшлися. У будинку залишилися тільки Микита і Ксю. Трохи випивши, Ксю заснула поруч з Остіном, тому Микиті не залишилося місця, і він тихо зайшов до кімнати Еріки, розташувавшись на підлозі.

Вранці Еріка, прокинувшись, помітила його — він мило спав, згорнувшись калачиком на підлозі. Вона не відразу зрозуміла, чому він тут, але, зітхнувши, обережно накрила його ковдрою і вийшла.

Спустившись вниз, вона зупинилася:

— О боже...

Клац

Еріка дістала телефон і сфотографувала.

Перед нею Остін і Ксю спали разом. Але вона забула вимкнути спалах.

— Ей! Що ти робиш? — спантеличено запитала Ксю, різко прокинувшись.

— Упс, — сказала Ері з невинною посмішкою.

— Що?.. Що я з ним роблю?

— Хм... мабуть, спала з ним, — відповіла Еріка з хитрою посмішкою і піднятою бровою.

— ЩООО? Як це сталося??? — Ксю підскочила. — Остін, вставай! Ти офігел? Чому ти ліг зі мною? Ти чому, не в своїй кімнаті?!

— Взагалі я у своїй кімнаті, — сказав Остін, обіймаючи її і сонно посміхаючись. — Це ти не хотіла йти і заснула зі мною.

— Не бреши... — збентежено пробурмотіла Ксю. — До речі... а де Микита?

— До речі, так, де мій брат? — додав Остін.

— Він у мене, — спокійно відповіла Ері.

— ЩО? — вилупивши очі, Остін підскочив.

— Що-що... ви ж заснули разом, йому не було де спати, ось він і ліг у мене на підлогу.

— А-а...

Ксю почала сміятися:

— Все, підйом! Пора вставати і снідати!

Остін пішов будити Микиту. Незабаром всі зібралися на кухні.

У цей момент в будинок зайшли батьки.

— Доброго ранку, Як відсвяткували? — з посмішкою запитала мама.

— Добре, — відповіла Ері, переглянувши на Остіна і Ксю.

— Ось і чудово. Тоді збирайтеся — через дві години ми їдемо в село. Ксю і Микита, ми вже попередили ваших батьків, тому вам потрібно поїхати додому і зібрати речі.

— О, ну тоді нам пора, — відразу сказала Ксю, встаючи з-за столу.

— Так, не будемо тягнути, — кивнув Микита.

— Я вас проводжу, — сказав Остін, доїдаючи на ходу.

— Давай швидше, водій, — посміхнулася Ксю.

Друзі  метушилися, прямуючи до виходу. У будинку знову піднявся шум, кроки, короткі фрази, сміх.

Еріка залишилася стояти на кухні, проводжаючи їх поглядом.

На секунду все затихло.

Вона тихо видихнула і, ледь помітно посміхнувшись, відвернулася.

Попереду було ще багато всього.

⸻

Кінець першої частини.