Глава 2 — Нові люди

Наступного дня Еріка прокинулася з набряклим обличчям.

— Ну ось, поплакала вчора, і тепер опухле обличчя... супер.

У неї не було настрою. Хоча вона і говорила собі, що все буде по-іншому, поки що нічого не змінилося. Дівчинка цілий день просиділа біля вікна, згадуючи хороші моменти з ним...

У той же час мама, переживаючи за Ері, попросила її старшого брата піти з нею погуляти і розвеселити її.

— Остін, піди хоча б ти виведи її на свіже повітря, — сказала мама.

Він пішов до кімнати Еріки, але та не відчиняла двері — вона нічого не чула, крім власних спогадів.

— Еріка, відкривай! — закричав брат.

«Стук-стук-стук».

Остін продовжував стукати і вже починав думати про погане, але раптом двері відчинилися.

— Брате? Щось трапилося? — незрозуміло запитала вона, хмурячи лоб і опускаючи плечі.

— Гей, не вішай ніс, підемо гуляти: зробимо багато фоток, з'їмо морозиво, — сказав Остін з легкою посмішкою, підморгуючи.

— Вибач, але я не хочу, — відповіла Еріка, опустивши погляд.

— Ніяких «не хочу», все вже вирішено. Я чекаю тебе на вулиці, даю тобі тридцять хвилин, — рішуче сказав Остін.

Все ж йому вдалося переконати сестру.

Еріка зібралася і вийшла з кімнати — правда, з кислим обличчям, глибоко зітхаючи і хитаючи головою, ніби сама собі пояснюючи, що чинити опір безглуздо.

На вулиці Остін намагався поговорити з нею.

— Ну що ти така кисла? — запитав він, морщивши обличчя. — Давай підніми настрій, обіцяю: сьогодні день буде веселим. — погладжуючи її по голові сказав він.

— Ти обіцяв. — посміхнувшись, Еріка побігла вперед.

— Зачекай, а мене чекати?! — закричав Остін.

Остіну вдалося розвеселити Еріку, і вона ненадовго забула про всі проблеми і біль — просто знову стала маленькою дівчинкою, яка раділа дрібницям, як колись у дитинстві.

День дійсно вийшов насиченим, як і обіцяв братик.

Повернувшись додому, родина сіла вечеряти.

— Як давно ми не вечеряли разом, — радісно зітхнувши, сказала Еріка, посміхаючись і оглядаючи всю сім'ю.

— І справді, — сказала мати, обережно ставлячи тарілки на стіл. — Треба частіше так.

— Може, на канікулах поїдемо в село? — запропонував тато, злегка піднявши брови, чекаючи реакції дітей.

— Можна! — зраділа Еріка.

Цей день став для неї по-справжньому теплим і світлим: сміх, запах вечері, затишна домашня атмосфера — все це зігрівало її серце.

Повечерявши, Остін пішов грати, Еріка лягла спати, втомлена і задоволена. Батько, як завжди, дивився футбол, а мати затишно влаштувалася з книгою, занурившись у читання.

Наступного ранку Ері та Остін збиралися до школи. Коли вони прийшли, Остін попрощався з сестрою.

Він  пішов до свого класу, а Еріка — до свого. Того дня до класу Остіна зайшов новий учень.

— Діти, познайомтеся з новим учнем. Представся, — сказала вчителька, посміхаючись.

— Привіт, мене звати Микита, сподіваюся, ми поладимо, — махнувши рукою і посміхаючись, представився він.

— Добре, сідай до Остіна, третій ряд, друга парта.

— Привіт, радий знайомству, сподіваюся, ми порозуміємося, — повторив Микита, злегка кивнувши.

— Привіт, сподіваюся, — відповів Остін і, не відриваючи погляду від зошита, почав щось записувати.

Урок пройшов. За цей час Остін і Микита поладили, і вони навіть зібралися сьогодні погуляти.

— Микит, мені потрібно піти до сестри, ти зі мною? — запитав Остін.

— У тебе є сестра? — трохи здивувався він.

— Ага, вона на рік молодша за мене.

— Зрозуміло... ну пішли до неї.

Еріка стояла біля вікна в коридорі і дивилася на шкільний двір, згадуючи, як вони з другом бігали по цьому двору, а за ними класний керівник.

— А, ось вона, Еріка! — крикнув братець, махаючи рукою.

— Остін? — з посмішкою сказала дівчина. — А це?..

— А, це мій новий однокласник. Знайомся: це Микита. Микит, це Еріка, моя сестра.

— Приємно познайомитися, — сказав Микита, простягаючи руку.

— Взаємно, — відповіла Еріка.

Микита був симпатичним хлопчиком: карі очі, брюнет, високий. Ерікі він здався милим і приємним.

— Еріка, ми з твоїм братом сьогодні йдемо гуляти. Підеш з нами? — запропонував Микита.

— Ну... — сумнівно вимовила вона, трохи крутячись на місці і граючи кінчиком пальця з  волоссям.

— Та давай з нами, — перебив Остін, підморгнувши їй.

— Ну добре, — зітхнула Еріка, збентежено посміхнувшись.

— Чудово! — зрадів Микита.

— Гаразд, хлопці, я в клас, скоро урок, — сказала Еріка.

Пролунав дзвінок. Микита з Остіном теж пішли.

— Який у нас зараз урок? — запитав Остін.

— Наче  хімія, — відповів Микита.

— Капець... — зітхнув той.

— І не кажи — погодився Микита.

У Микити були проблеми з хімією — він її зовсім не розумів. Тому, сподіваючись, що його друг розбирається, він вирішив поставити йому питання.

— Слухай, а ти добре розумієш хімію? — запитав він Остіна.

— Ну, таке... а що?

— Та просто у мене повний капець з хімією, думав, ти мене підтягнеш.

— Ну, я тебе до гарної оцінки не підтягну. Зате у мене є сестра — відмінниця з хімії. Я можу попросити її, щоб вона тебе підтягнула.