Глава 11 — Вибачення Девіда. Неочікуване зізнання

Наступив наступний ранок. 

— Ері, де ви вчора були з Микитою? Коли ви повернулися? Чому ніхто з вас не брав слухавку?

Не встигла Еріка навіть нормально розплющити очі, як Ксю засипала її питаннями.

— Я тільки прокинулася, а ти вже влаштувала мені допит, — сонно позіхаючи, відповіла дівчина. — Я потім тобі все розкажу, добре?

— Добре. На  кухні так смачно пахне. Пішли подивимось?

Дівчата спустилися вниз і дорогою зустріли хлопців.

— Доброго ранку, — сказала Еріка.

Остін подивився на неї. На його обличчі змішалися злість, тривога й полегшення.

“Судячи з його виразу обличчя, він уже все знає…” — подумала Еріка.

— Для кого як добрий, — відповів Остін і першим пішов на кухню.

— Та що це з ним? — не зрозуміла Ксю.

На кухні хлопців і дівчат уже чекали батьки.

Але цього разу без звичних усмішок.

— Микито, Еріко, де ви вчора були? — серйозно запитав батько.

— Ви хоч розумієте, як ми хвилювалися? Чому ви не відповідали на дзвінки? — додала мама.

Еріка винувато опустила очі.

— Мамо, тату, вибачте, будь ласка. Я справді не думала, що все так вийде.

— Де ви були? — ще раз запитав батько.

На секунду запала тиша.

— Мене покликала подруга. У неї були проблеми, їй треба було виговоритися. Я пішла, нікому нічого не сказавши. Микита почав хвилюватися і вирішив піти за мною. А потім у нас розрядилися телефони… Вибачте. Більше такого не повториться.

— Так, вибачте нас, будь ласка, — підтримав її Микита. — Ми мали вас попередити.

Батьки переглянулися.

— Гаразд, — нарешті зітхнула мама. — Головне, що з вами все добре.

— Але більше таких зникнень не влаштовуйте, — суворо додав батько.

— Не будемо, — одночасно відповіли Еріка й Микита.

Мама нарешті усміхнулася.

— От і добре. А тепер сідайте снідати, поки все не охололо.

Поснідавши, хлопці й дівчата пішли до кімнати дівчат.

— Еріка, а ти в нас майстер брехні, — сказав Остін.

Еріка мовчки дивилася в підлогу.

— Що? У чому вона збрехала? — Ксю нічого не розуміла.

— А, то ти навіть Ксю нічого не сказала.

— Що не сказала? Можете мені пояснити? Ері, про що він?

Еріка глибоко зітхнула й розповіла Ксю все, що сталося насправді.

— Що?.. От же ж мудак! Та я його приб’ю! — зі злістю сказала Ксю.

— Еріка, це все? — запитав Остін.

— Остіне, вибач. Я винна, що нічого вам не сказала, — з почуттям провини відповіла вона.

— Так, гаразд, народ. Давайте не будемо про погане. У будь-якому разі це вже сталося, — спробував розрядити атмосферу Микита.

— Та я йому морду наб’ю, тому виродку! — стиснув кулак Остін.

— До речі, народ, післязавтра ми повертаємося додому, — змінила тему Ксю.

— Так швидко… — сумно сказала Еріка.

Ближче до вечора Микита й Остін кудись пішли, а дівчата разом із мамою вирушили до сусідки.

Хлопці пішли на зустріч із Девідом.

— Мудак, сюда йди! — зі злістю кинувся до нього Остін.

— Остіне, стримайся! — зупинив його Микита.

— Що ви хочете? — запитав Девід так, ніби нічого й не сталося.

— Що хочемо? Серйозно? Девіде, ти ідіот? — усміхнувся Микита.

— Слухай, ідіоте. Ти прямо зараз підеш і вибачишся перед Ерікою, — сказав Остін.

— Пф, ще чого.

Остін одразу вдарив його.

— Хочеш ще? — додав він.

— Двоє на одного — нечесно! — крикнув Девід, витираючи кров із губи.

— Ха, ти реально дурень, — сказав Микита, підходячи ближче. — Ти сліпий чи що? Тебе зараз вдарив Остін. Я поки що навіть не ліз до тебе. Та ти й з одним не впораєшся, куди тобі ще двоє. І взагалі, ми не ти. Клич свого дружка — поб’ємося чесно, двоє на двоє.

Остін схопив його за кофту.

— Ударити ще чи підеш вибачатися?

— Добре, добре… Вибачусь.

Микита подзвонив Еріці й сказав, куди потрібно підійти.

Коли Еріка й Ксю прийшли, вони побачили Девіда з розбитою губою.

— Ері, пробач мені, будь ласка.

— Ідіот, на коліна став і щиро проси вибачення! — крикнув Микита, штовхнувши його.

Девід неохоче опустився на коліна.

— Ері, пробач мені, будь ласка, — сказав він, опустивши погляд у землю.

— Добре, я тебе прощаю. Але більше не трапляйся мені на очі. Микито, Остіне, ми підемо,хочемо ще з Ріко попрощатись.Зустрінемось вдома.

Дівчата розвернулися й пішли.

Микита підійшов до Девіда, подивився йому в очі й різко врізав ще раз.

— А це мій подарунок на прощання.

Настав той самий ранок. Повернення додому.

— Навіть не віриться, що ми вже їдемо додому, — склавши руки за голову, сказав Остін.

— Ці два місяці так швидко пролетіли… — сумно сказала Ксю.

— Народ, у нас з Ерікою є новина, — трохи хвилюючись, але з усмішкою сказав Микита.

Еріка мовчки кусала губи, не наважуючись подивитися на друзів.

— О, що таке? Щось сталося? — запитав Остін, сідаючи на ліжко.

— Короче…

— Ну? — нетерпляче протягнула Ксю.

— Ми з Ерікою… Короче…

— Та кажи вже, не тягни! — не витримала Ксю.

— Ми зустрічаємося, — тихо сказала Еріка.

Вона одразу почервоніла й сором’язливо опустила погляд, не знаючи, куди себе подіти.

Остін і Ксю спочатку завмерли від несподіванки, а потім їхні обличчя розпливлися в щасливих усмішках.

Остін навіть підскочив із ліжка, а Ксю, усе ще трохи шокована, за секунду підбігла до Еріки й міцно її обійняла.

— АААА! Я так рада за вас! — радісно закричала Ксю.

— Брате, ну потужно… Потужно, — усміхнувся Остін, поплескавши Микиту по плечу.

У цей момент до кімнати зазирнула мама.

— Ну що, всі зібралися?

— Так! Уже йдемо! — відповів Остін.

Він закинув руку Микиті на плече, і хлопці попрямували до машини.

Минуло кілька місяців.