Глава 10 — Бійка

— Та ти божевільний!

Вона відштовхнула його й вибігла з будинку, але надворі на неї вже чекав друг Девіда.

— Мала, куди зібралася?

Еріка злякалася й спробувала втекти, але хлопець схопив її. У цей момент із будинку вийшов Девід.

Микита побачив, як її схопили, і, не роздумуючи ні секунди, кинувся до неї.

— Ну що, сука, хотіла втекти? — розлючено сказав Девід, підходячи ближче.

— Руки прибрали від неї! — крикнув Микита.

— Чорт… — пошепки промовив Девід.

— А це ще хто?

— МИКИТА!

Щосили закричала Еріка.

Девід підійшов до Микити майже впритул.

— Ти як тут опинився?

— Відпусти Еріку, — процідив Микита крізь зуби.

— Ха… Ще чого? Ми просто веселилися з моєю дівчиною, а ти нас потурбував, — спокійно відповів Девід.

— Ти хоч сам чув, що зараз зморозив? Вона вся в сльозах, кричить і кличе на допомогу. Це, по-твоєму, веселощі? І яка вона тобі дівчина?

Микита прикусив губу й додав:

— По-хорошому відпусти її.

У розмову втрутився друг Девіда.

— А то що?

— Послухай, Микито, не хочеш проблем — іди звідси, — втомлено сказав Девід.

— З мене досить.

Микита стиснув кулак і вдарив його  в щелепу.

— От мудак!

Почалася бійка.

Девід і його друг накинулися на Микиту. Він відбивався як міг, але одному проти двох було дуже важко.

Еріка плакала, кричала й намагалася додзвонитися до Остіна, але зв’язку не було.

Раптом її погляд упав на порожню скляну пляшку, що лежала біля стіни.

Недовго думаючи, вона схопила її й ударила друга Девіда по голові.

Хлопець скрикнув і похитнувся.

— Микито, ти в порядку?! — крізь сльози закричала Еріка.

Микита скористався моментом, ще раз ударив Девіда, схопив Еріку за руку й побіг разом із нею геть.

Вибігши з лісу, вони зупинилися біля старої автобусної зупинки й важко перевели подих.

Микита обережно витер сльози з обличчя Еріки.

— Ти як? Усе добре? Нічого не болить? — тривожно запитав він.

— Усе добре… А ти? Тобі дуже боляче? — тремтячим голосом запитала вона.

Микита ледь усміхнувся й притягнув її до себе.

— Не хвилюйся за мене. Я в порядку. Головне — заспокойся. Не накручуй себе й не думай зараз про все це. Завтра все мені розкажеш.

— Добре…

Вона дивилася на нього.

Її погляд був таким щирим і теплим, що Микита мимоволі усміхнувся. Але, помітивши кров на його обличчі, Еріка знову заплакала.

—Ей, ти чого знову плачеш? Щось болить? — запитав він, знову витираючи її сльози.

— Кров… У тебе кров на обличчі… Мені боляче на це дивитися. Це все сталося через мене…

— Ей, ти що, припини говорити дурниці, — м’яко перебив її Микита. — Зі мною все добре. Просто треба вмитися — і все. І ти ні в чому не винна.

Він обережно взяв її за плечі й зазирнув їй в очі.

Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.

Потім Микита повільно нахилився до неї й ніжно торкнувся її губ своїми.

Коли поцілунок закінчився, він тихо прошепотів:

— Я ніколи не дам тебе скривдити. Ніколи не змушу тебе плакати. І ніколи не залишу саму. Я кохаю тебе, Ері.

Після цих слів він міцно обійняв її, ніби хотів захистити від усього світу.